«Стрес опікуна» – новий діагноз в медицині

14/03/2019

Стандарти

Тетяна Семенчук,

перекладач, «Журнал головної медичної сестри»

Сучасна система охорони здоров'я дуже часто забуває про тих, хто кожного дня піклується про дитину або дорослого зі смертельним або хронічним діагнозом. Усіх їх поєднує тягар відповідальності, який вони місяцями, роками, а іноді і десятиліттями, повинні виносити, не сподіваючись на допомогу або розуміння. Між тим, в західному світі, поняття опікуна, або родича що піклується про дитину або дорослого із важким хронічним або смертельним діагнозом, дуже активно використовується в медицині

Моїй бабусі – 86 років. Вона страждає на синдром Паркінсона та хронічні захворювання, які часто виникають у зрілому віці. Гіпертонія, депресія, та безсоння порушують ритм її життя та негативно впливають на стан здоров'я інших членів моєї родини. Іноді, моя мама проводить з бабусею майже всю ніч, а зранку, майже без сну, йде на роботу. До речі, моїй мамі – 65, і вона теж має цілу купу хронічних захворювань, включаючи діабет.

            Як часто Ви запитуєте батьків дітей, що хворіють на аутизм, діабет, або мають вроджені вади здоров'я, що вони відчувають? Чи запитуєте ви чоловіків та жінок пацієнтів з онкологічними захворюваннями, як вони звикають боротися з хворобою? Чи знаєте Ви, що відчувають родичі літніх пацієнтів з деменцією? Чи надаєте Ви емоційну підтримку бабусям та дідусям, що опікуються онуками без допомоги батьків?

Усі ці питання риторичні, адже відповіді на них давно відомі. Медики первинної ланки допомоги та спеціалісти дуже добре розуміють емоційні та когнітивні ризики, з якими стикаються ці люди. Тому не дивно, що термін «стрес опікуна» вже на кшталт діагнозу, зі своїми особливими критеріями та рекомендаціями до профілактики та лікування.

Хоча «стрес опікуна» — це нове поняття в українській медицині, Його історія налічує більше століття. У 1932 році, Уолтер Кеннон вперше формалізував та описав термін «стрес». На його думку, стрес – це реакція організму на зовнішню загрозу, яка зазвичай проявляється як збудження. Це природня реакція, що допомагає організму відповісти на загрозу з найменшими втратами. Слід зазначити, що Кеннон описував стрес як суто фізіологічне явище. Тільки в другій половині 20 сторіччя, Річард Лазарус поширив нове поняття стресу, що також включає психологічний компонент. Він наголошував, що когнітивна оцінка є невід'ємною частиною стресу, адже щоб викликати його, людина повинна відчувати, що той чи інший фактор несе в собі загрозу. Тобто, один і той самий фактор може бути загрозою та викликати стрес в однієї людини, і бути цілком безпечним для іншої. Усе залежить від суб'єктивного відчуття, досвіду, інше. Так само, той самий фактор може здаватися загрозливим в одних умовах і бути цілком безпечним в інших. Саме сприйняття цього фактору людиною буде впливати на глибину та інтенсивність стресової реакції (якщо цей фактор взагалі викликає стрес).

Читати далі