Запитання - відповідь

На запитання читачів відповідає Тимур Бондарєв, старший партнер адвокатського об’єднання Arzinger

Оптимальним шляхом оформлення прав на землю буде передача Центральній районній лікарні (ЦРЛ) земельних ділянок під будівлями медичного закладу на праві постійного користування шляхом прийняття відповідних рішень сільськими та селищними радами, на території яких розташовані ці земельні ділянки.
Альтернативним варіантом, що набагато рідше використовується на практиці, може бути оформлення прав оренди на відповідні земельні ділянки. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 11 лютого 2010 р. №  1878-VI та іншими законодавчими актами України прямо передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності реєстрація договорів оренди щодо них може здійснюватися без проведення державної реєстрації права власності. Таким чином, договори оренди земельних ділянок під будівлями медичних закладів можуть бути укладені між ЦРЛ і відповідними сільськими чи селищними радами, навіть якщо державні акти на такі земельні ділянки не були оформлені.
Дещо відрізняється ситуація із оформленням прав ЦРЛ на будівлі.
Із в ашого листа випливає, що майно колишніх медичних закладів (очевидно, включно з будівлями) належить до спільної комунальної власності територіальних громад району. Після приєднання медичних закладів до ЦРЛ майно було закріплене за ЦРЛ на праві оперативного управління. Інформація про закріплення майна за ЦРЛ на праві оперативного управління зазвичай прямо вказується у статуті ЦРЛ, який затверджується рішенням відповідної районної ради як засновника.
Рекомендуємо в ам перевірити, чи належність будівель ЦРЛ (включно з будівлями колишніх медичних закладів) на праві оперативного управління прямо закріплена у новій редакції статуту ЦРЛ (від грудня 2010 року). Якщо ж ні, то слід  усунути цей недолік через внесення відповідних змін до статуту ЦРЛ шляхом прийняття відповідного рішення районною радою.
Таким чином, оскільки будівлі закладів на нинішній час належать до спільної комунальної власності територіальних громад району, немає необхідності укладення щодо них відповідних договорів оренди із сільськими та селищними радами.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 17 листопада 1997 р. № 1290, молодші спеціалісти з медичною освітою (у тому числі медичні сестри), які працюють у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах та установах, відділеннях, палатах та кабінетах, мають право на додаткову відпустку за особливий характер їхньої праці тривалістю 25 календарних днів, за умови, що вони працюють тут не менше половини тривалості їхнього робочого часу. Загальна тривалість їхньої відпустки становить 49 календарних днів (24 дні основна відпустка та 25 днів додаткова).

Разом з тим посада, яку ви обіймаєте в офтальмологічному кабінеті дитячої поліклініки, дає право на додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів, і загальна тривалість відпустки за цією посадою становить 31 календарний день. Відпускні розраховуються також із середньої зарплати за останні 12 місяців роботи на таких посадах.
Отже, у підсумку, ви повинні приступити до роботи у психіатричному  кабінеті дитячої поліклініки через 49 календарних днів відпустки, а в офтальмологічному кабінеті – через 31 календарний день відпустки.
Хоча робота на двох посадах по 0,5 ставки зовнішньо має всі ознаки роботи за сумісництвом, вона не вважається сумісництвом згідно з положеннями спільного наказу Міністерств праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України «Про затвердження положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43. Адже ви працюєте на основній роботі неповний робочий день і, відповідно, отримуєте неповний оклад (ставку), а оплата вашої праці за основною та іншою роботою не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи.

 

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Законом України «Основи законодавства про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-ХІІ (п. «в» ст. 77) передбачено, що медичні та фармацевтичні працівники мають право на підвищення кваліфікації, перепідготовку не рідше одного разу на п’ять років у відповідних закладах охорони здоров’я.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про гарантії і компенсації для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання інших професій з відривом від виробництва» від 28 червня 1997 р. № 695 (далі — Постанова № 695) установлено такі мінімальні державні гарантії:

  • збереження середньої заробітної плати за основним місцем роботи за час навчання;
  • оплата вартості проїзду працівника до місця навчання і назад;
  • виплата добових за кожний день перебування в дорозі у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень (нині — це 30 грн). Іногороднім працівникам протягом першого місяця навчання добові виплачуються у розмірі, встановленому законодавством для службових відряджень, а в наступні місяці, до закінчення терміну навчання, тим, хто одержує заробітну плату в розмірі менше шести неоподаткованих мінімумів доходів громадян, виплачується стипендія у розмірі 20 % добових.

На час навчання працівники забезпечуються гуртожитком готельного типу. У разі відсутності гуртожитку відшкодування виплат, пов’язаних з наймом житлового приміщення, провадиться в порядку, встановленому законодавством для службових відряджень.
Оплата проїзду працівникам, які направляються на навчання з відривом від виробництва, до місця навчання і назад, виплата добових за час перебування в дорозі і за час навчання, стипендії, відшкодування витрат, пов’язаних з наймом житлового приміщення, провадиться за місцем основної роботи.
Працівникові, який направляється на курси підвищення кваліфікації, оформляється відрядження. Якщо навчання триватиме з декількома перервами, під час яких працівник повертається на робоче місце і продовжує працювати, а потім знову їде на курси підвищення кваліфікації, то йому щоразу необхідно оформляти окреме відрядження.
У нашому випадку лікаря направляють на курси підвищення кваліфікації не за основним місцем роботи, а за сумісництвом, де він працює на 0,25 ставки. Втім, і в цьому випадку зберігається середня заробітна плата за основним місцем роботи, а от за посадою за сумісництвом лікарю варто оформити свою відсутність на роботі іншим чином. Це може бути, наприклад, відпустка без збереження заробітної плати у зв’язку з перебуванням на курсах підвищення кваліфікації в іншому місті. Якщо ж інститут удосконалення лікарів розташовано в тому ж місті, де працює лікар, то він матиме можливість працювати за сумісництвом після закінчення занять в інституті з оплатою праці на цей період за фактично відпрацьований час.
У розрахунок середньої заробітної плати включаються: посадовий оклад працівника, доплати і надбавки, у тому числі за роботу в нічний час чи за шкідливі умови праці, розширений обсяг роботи, за високу якість роботи, виробничі премії, враховуються також виплати за листками непрацездатності та відпускні.
Раніше, до 28 червня 1997 року, тобто до виходу Постанови № 695, діяла постанова Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245. На її виконання був виданий спільний наказ Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції та Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43. У цьому Положенні, зокрема, було закріплено норму, що медичним і фармацевтичним працівникам, які працювали за сумісництвом в своїй чи іншій установі охорони здоров’я і направлялись на курси підвищення кваліфікації, зберігалася заробітна плата як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Нині ця норма діє лише щодо працівників освіти. Тому галузевою профспілкою проводиться відповідна робота з урядовою стороною щодо поновлення і для медичних працівників норми стосовно збереження середньої зарплати на усіх місцях роботи під час їх перебування на курсах підвищення кваліфікації.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Дія постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров’я» від 29 грудня 2009 р. № 1418 поширюється на медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я, перелік яких затверджено наказом МОЗ України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» від 22 жовтня 2002 р. № 385. 

Зазначеним переліком передбачені молочні кухні та поліклініки, у тому числі й консультативні, як заклади охорони здоров’я, тому періоди роботи на посаді завідуючої молочною кухнею та на посаді медичної сестри консультативної поліклініки НДІ Академії Медичних Наук України зараховуються до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років.

Крім того, право на зазначену надбавку мають також медичні працівники, які працюють на посадах лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою у будь-яких державних і комунальних установах, закладах та організаціях незалежно від підпорядкування, для яких застосовуються умови оплати праці, встановлені для медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я. До них належать медичні працівники закладів та установ освіти, соціального захисту населення, Збройних сил України тощо (постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до пункту 4 Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних та комунальних закладів охорони здоров’я» від 20 січня 2010 р. № 47). 

Таким чином, періоди роботи на посадах медичної сестри обласного притулку для неповнолітніх, медичної сестри ЛФК територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, віднесених до системи соціального захисту, та на посаді лікаря-педіатра державного університетського ліцею, віднесеного до системи освіти, також зараховуються до стажу роботи для нарахування зазначеної надбавки.
Що стосується періодів роботи на посаді старшої медичної сестри дитячого комбінату та медичної сестри цехової лікарської дільниці в медично-санітарному підрозділі заводу, то ці періоди можуть бути зараховані для встановлення розміру надбавки за вислугу років, якщо для медичного персоналу у ці періоди застосовувалися умови оплати праці, встановлені для медичних працівників бюджетних закладів охорони здоров’я.

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Порядок атестації лікарів затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359, зі змінами (далі — Наказ № 359). Атестація лікарів на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційних категорій здійснюється за їх бажанням (п. 1.10 Наказу № 359). Право на роботу на посаді лікаря за будь-якою спеціальністю мають спеціалісти, які мають повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина» за спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізацію за відповідним фахом.
За два місяці до закінчення п’ятирічного терміну після попередньої атестації лікар має подати відповідні документи для проходження курсів підвищення кваліфікації та атестації. Оплата кваліфікаційної категорії у цьому випадку, згідно з підпунктом 6 пункту 2.4 спільного наказу Мінпраці та МОЗ «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. №308/519 (далі — Наказ №308/519), здійснюється до винесення рішення атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну. Якщо документи для навчання на курсах підвищення кваліфікації та атестації своєчасно не подані, оплата за категорію припиняється з наступного дня після закінчення п’ятирічного строку з дати підписання наказу про її присвоєння.
Відповідно до пункту 1.10 Наказу № 359 лікарі, які протягом року після закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію (крім випадків, передбачених п. 4.2 Наказу № 359), та лікарі, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) іншої кваліфікаційної категорії, підлягають атестації на визначення знань та практичних навичок з підтвердженням звання «лікар-спеціаліст» після проходження стажування (п. 1.10 Наказу № 359).
Питання про направлення на стажування вирішується протягом року після закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації. У цей період лікарю встановлюється посадовий оклад у розмірі, встановленому для лікарів-стажистів (пп. 2 та 4 п. 2.2.5 Наказу № 308/519).
Порядок направлення лікарів на стажування затверджено наказом МОЗ України «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності» від 17 березня 1993 р. № 48. Направлення лікаря на стажування здійснюється управлінням охорони здоров’я на термін від одного до шести місяців. Конкретний термін стажування фахівця визначається у кожному окремому випадку органом охорони здоров’я.
Якщо лікар відмовляється пройти стажування, адміністрація має право звільнити його у зв’язку з невідповідністю кваліфікаційним вимогам або перевести за його згодою на посаду середнього медперсоналу.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII (далі — Закон № 1788) пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності, що дає право на пенсію за віком. Пенсія за вислугу років призначається за основним місцем роботи працівника та за умови залишення роботи, яка дає право на цю пенсію (ст.7 Закону № 1788).
Згідно зі статтею 55 Закону № 1788 право на призначення пенсії за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) закладів охорони здоров’я, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 4 листопада 1993 р. № 909 (зі змінами), за наявності спеціального стажу роботи не менш як 25 років. З огляду на викладене, у разі призначення медичному працівникові пенсії за вислугу років основним місцем його роботи не може бути робота на посадах лікаря та середнього медичного персоналу. Проте ця вимога не поширюється на медичних працівників, які працюють на цих посадах за сумісництвом.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Умови підвищення посадових окладів працівникам за роботу з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД визначені у додатку 4 до спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — Наказ № 308/519).
Для оплати праці медичного персоналу, що працює з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД у кабінеті інфекційних захворювань та жіночій консультації поліклініки, яка входить до складу міської лікарні, при проведенні консультацій, оглядів, наданні медичної допомоги застосовується пункт 3 зазначеного додатку до Наказу № 308/519, а саме: погодинні ставки (оклади) підвищуються на 60 відсотків за кожну годину роботи у цих умовах. Фактичні години такої роботи реєструються в журналі за підписом керівника структурного підрозділу, в якому працює лікар чи медична сестра.
Конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади підвищуються на 60 відсотків, затверджується керівником закладу за погодженням з профспілковим комітетом залежно від функціональних обов’язків та обсягу роботи у шкідливих і важких умовах праці (пп. 12 п. 2.4.5 Наказу № 308/519).

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Для лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів (підрозділів) охорони здоров’я розрахункові норми обслуговування були затверджені наказами МОЗ СРСР від 16 липня 1982 р. № 759, від 26 лютого 1981 р. № 210, від 23 вересня 1981 р. № 1000 та від 28 грудня 1982 р. № 1290 (Збірник штатних нормативів і типових штатів закладів охорони здоров’я під редакцією С. П. Бурєнкова, 1986 р.). До переліку наказів МОЗ України, які визнані такими, що не застосовуються на території України (наказ МОЗ України від 18 квітня 1996 р. № 81 із змінами), зазначені накази не включені. З огляду на наведене та відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. №1545-ХІІ для лікарів амбулаторно-поліклінічних закладів (підрозділів) можуть застосовуватися норми навантаження, затверджені вищевказаними наказами МОЗ СРСР. Так, для лікарів акушерів-гінекологів, які працюють на амбулаторно-поліклінічному прийомі, передбачено п’ять відвідувань на одну годину роботи.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Залежно від виду та призначення виплати середньої заробітної плати існує декілька порядків її розрахунку, таких як:

  • для визначення розміру відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємств, установ і організацій або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків» від 23 червня 1993 р № 472);

  • для призначення пенсій — відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII, із змінами і доповненнями;

  • виплати вихідної допомоги та допомоги у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю — згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням» від 26 вересня 2001 р. № 1266);

  • службових відряджень, у тому числі направлення на курси підвищення кваліфікації, та у разі надання відпусток (постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100).

Залежно від призначення виплати середнього заробітку й застосовується відповідний порядок її розрахунку. Так, наприклад, при направленні працівників у відрядження або на курси підвищення кваліфікації середня заробітна плата розраховується за останні два місяці, у разі надання відпустки — за останні 12 місяців роботи, що передують події. Порядок включення усіх видів виплат для розрахунку середнього заробітку у всіх випадках регламентовано переліченими нормативними актами.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Посада заступника головного лікаря з медичної частини вводиться в міських лікарнях відповідно до пункту 23, а завідувачів структурних підрозділів — відповідно до пункту 18 додатка 2 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33.

Керівники закладів охорони здоров’я та їх заступники, завідувачі відділень не мають права на доплату за суміщення посади/професії (п. 3.1.4 спільного наказу Мінпраці та МОЗ «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519). Проте для зазначених керівників можлива робота за сумісництвом за умови, що це буде медична діяльність, яка передбачає виконання, крім основної, іншої роботи за межами робочого часу за основною посадою (п. 4 спільного наказу Мінпраці, Мінфіну та Мін’юсту України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43).

Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245). Робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час за графіком, складеним з урахуванням вимог зазначеної постанови.

Згідно з кваліфікаційними характеристиками (Випуск 78 «Охорона здоров’я») заступник головного лікаря здійснює керівництво лікувально-профілактичним закладом у порядку делегованих йому головним лікарем повноважень, організовує забезпечення якісної медичної допомоги населенню, контролює стан виконання нормативно-правових актів з питань охорони здоров’я та дотримання санітарно-епідеміологічного режиму в закладі, забезпечує взаємодію його підрозділів, співпрацює з органами управління, місцевою владою.

Завідувач структурного підрозділу здійснює керівництво відділенням закладу охорони здоров’я, організовує його лікувально-профілактичну та адміністративно-господарську діяльність, співпрацює з іншими підрозділами закладу.

Повноцінне виконання наведених вище функцій на зазначених посадах можливе лише за умови присутності цих керівників на роботі повний робочий день, тому заступник головного лікаря не може працювати за сумісництвом на посаді завідувача структурного підрозділу, в тому числі й на 0,5 посади. Ці посади мають укомплектовуватися фізичними особами згідно зі штатним розписом закладу.

Що стосується виконання функцій позаштатного спеціаліста області, то на цю посаду призначають осіб з числа висококваліфікованих фахівців галузі з відповідної спеціальності, які працюють у штаті закладу охорони здоров’я, без вивільнення від посадових обов’язків за основною роботою. Позаштатні спеціалісти виконують додаткову роботу з координації діяльності закладів з певних видів медичних послуг, забезпечення організаційно-методичної допомоги закладам з надання відповідних медичних послуг населенню області.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Лікарі лікарні чергують у стаціонарі за графіком, який складається, виходячи з місячних норм робочого часу.

З огляду на функції ЦРЛ щодо забезпечення населення цілодобовою медичною допомогою, управління охорони здоров’я мають право вводити до штатів цих лікарень посади лікарів для надання екстреної медичної допомоги згідно з пунктом 2 додатка 3 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33. Кількість таких посад визначається залежно від обсягу надання цієї допомоги, який визначається, виходячи з показників за минулий рік. Отже, якщо до штату лікарні введено посади для надання екстреної допомоги, то лікарі лікарні можуть бути оформлені на ці посади на умовах роботи за сумісництвом до 0,5 посади з відповідною оплатою.

На практиці часто має місце робота працівників поза межами місячної норми робочого часу без обіймання штатних посад. До них належать чергування понад місячну норму та виклики лікарів до лікарні після закінчення їх робочого часу за графіком роботи (без оформлення чергування вдома). У таких випадках ця робота вважається надурочною і підлягає оплаті як за години роботи в надурочний час у подвійному розмірі годинної ставки за фактично відпрацьовані години (ст. 106 КЗпП).

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Відповідно до пункту 3.1 наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 працівникам, які виконують у тому ж самому закладі поряд зі своєю основною роботою додаткову роботу за іншою посадою (професією) проводиться доплата за суміщення в розмірі до 50 відсотків посадового окладу, встановленого за основною посадою. Конкретний розмір цієї доплати установлюється керівником закладу залежно від кваліфікації працівника, складності та обсягу виконуваних робіт. Слід зазначити, що усі види доплат та надбавок встановлюються в межах затвердженого на оплату праці обсягу асигнувань. Таким чином, якщо в закладі є вакантна посада працівника нижчої кваліфікації, працівникам, які мають більш високу кваліфікаційну категорію, може бути встановлено доплату за суміщення посади у розмірі 50 відсотків їх посадового окладу за наявності коштів фонду оплати праці. Якщо коштів фонду недостатньо, їм може бути встановлено зазначену доплату у меншому розмірі (у відсотках до його посадового окладу) в межах фонду за вакантною посадою.

Що стосується доплати за роботу в нічний час, то розміри і умови цих виплат визначені пунктом 3.2 вищезазначеного наказу. Нічним вважається час з 10-ї години вечора до 6-ї години ранку.

Медичним працівникам закладів охорони здоров’я, які залучаються до роботи у нічний час, здійснюється доплата в розмірі 35 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в нічний час. Медичним працівникам, які зайняті наданням екстреної медичної допомоги, здійснюється доплата за роботу в нічний час у розмірі 50 відсотків годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в нічний час. До відділень, які надають екстрену медичну допомогу, належать ті заклади та відділення, що забезпечують надання медичної допомоги цілодобово.

Отже, медичним працівникам, спеціалістам та робітникам, які працюють у штаті цих відділень у цілодобовому режимі, нараховується доплата у розмірі 50 відсотків за фактично відпрацьовані у нічний час години.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Так, може. Згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров’я (випуск 78 «Охорона здоров’я») на посаді сестри медичної старшої може працювати особа з неповною вищою медичною освітою (молодший спеціаліст) або базовою вищою освітою (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальністю «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа». Спеціалізація за фахом «Організація охорони здоров’я».

Такі ж самі кваліфікаційні вимоги встановлені для фельдшера. Отже, якщо фельдшер пройшов спеціалізацію за профілем роботи, то він має право працювати на посаді старшої медичної сестри стаціонару або поліклініки.


На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може замінюватися грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути меншою, ніж 24 календарні дні.
Отже, лікар-терапевт, який використав лише 24 календарні дні чергової щорічної відпустки, може звернутися до головного лікаря центральної районної лікарні із заявою щодо надання йому грошової компенсації за невикористані сім днів додаткової відпустки. А головний лікар має право задовольнити це прохання, сплативши працівникові грошову компенсацію, чи надати йому невикористану частину відпустки саме зараз або в інший, зручний для працівника час. Адже у бюджетних установах охорони здоров’я кошти фонду оплати праці є вкрай обмеженими і віднайти їх на грошову компенсацію та оплату праці працівника проблематично. Розрахунок грошової компенсації проводиться таким же чином, як і розрахунок «відпускних».
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Якщо сталося так, що у працівника з якихось причин залишились невикористані відпустки за попередні роки, то у разі звільнення йому виплачується грошова компенсація за всі попередні невикористані відпустки, незалежно від строку їх давності.


На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки» вiд 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР гарантовано право на надання додаткових оплачувальних відпусток усім працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання. Зокрема, законодавством передбачено надання відпусток:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах із заочною формою навчання, — 30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах із заочною формою навчання, — 40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації — 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації, — чотири місяці.
Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
Відпустки на навчання надаються впродовж навчального року за умови успішного навчання. Підставою для надання відпустки на навчання є заява працівника та лист-виклик із вищого навчального закладу, у якому вказується час початку та закінчення настановних занять. Відпустка на навчання надається у календарних днях, без вирахування святкових та неробочих днів, бо у ці дні у навчальному закладі можуть відбуватися заняття або складатися іспити.
На час навчальної відпустки за працівником зберігається середня заробітна плата, як і при будь-якому іншому виді відпустки. Розраховується навчальна відпустка з усіх виплат, що були отримані працівником за 11 місяців, що передують навчальній відпустці. До розрахунку середньої зарплати беруться основна та додаткова оплата праці працівника (посадовий оклад, доплати, надбавки, преміювання та інші виплати), а також виплати, що були отримані працівником, якщо він протягом зазначених 11 календарних місяців перебував на листку непрацездатності чи у черговій щорічній відпустці. Тобто розрахунок такий самий, як при звичайній щорічній відпустці.
На практиці нерідко виникають ситуації, коли, наприклад, медична сестра лікарні навчається на економічному факультеті приватного вищого навчального закладу та ще й сплачує за своє навчання. Чи має вона право на навчальну відпустку, якщо навчається не за фахом? Так, має. Держава гарантує таку відпустку за наявності самого факту успішного навчання, незалежно від будь-яких інших умов. Якщо ж навчання не виявиться успішним, тоді працівник може просити надати йому відпустку без збереження зарплати з тим, щоб успішно завершити сессію.

При влаштуванні на роботу до дитячого санаторію на посаду вихователя працівниця надала довідку про навчання в педагогічному інституті, завірену у встановленому порядку, пообіцявши найближчим часом надати диплом про вищу освіту. Але впродовж року диплом вона так і не надала, посилаючись на різні поважні обставини. У вересні 2010 року(через 11 місяців після початку роботи) вихователь пішла у відпустку на 56 днів, після якої мала відразу піти у декретну відпустку. Керівництво санаторію направило офіційного листа до педагогічного інституту, який надав довідку про навчання, щоб з’ясувати, чи має вихователь диплом цього інституту. У відповіді, що надійшла через два тижні від початку відпустки вихователя, було зазначено, що на вказаному факультеті така людина не навчалася, а довідка, на яку посилалося керівництво санаторію, є підробкою. На підставі цієї відповіді бухгалтерія призупинила виплати до з’ясування обставин. Після закінчення відпустки вихователь на місце роботи не з’явилася і пояснень щодо своєї відсутності не надала. З огляду на вищенаведене, виникло кілька запитань. Чи має працівниця право на повністю оплачувану 56-денну відпустку, чи їй слід оплатити тільки мінімум — 24 дні? Чи має право керівництво санаторію звільнити вихователя відразу після відповіді з інституту про відсутність диплома, чи тільки за прогули після закінчення 56-денної відпустки? Чи впливає на рішення про звільнення вагітність працівниці?

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Статтею 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Лише після цього з працівником укладається трудовий договір. На жаль, останніми роками непоодинокими є факти подання працівниками сфальшованих документів про освіту, які дають їм право обіймати певні посади. Тому адміністрації підприємств, установ, організацій треба бути дуже уважними і при виникненні будь-яких сумнівів оперативно з’ясовувати справжність поданих документів.
Варто також пам’ятати, що керівник бюджетної установи та організації несе відповідальність за використання бюджетних коштів за призначенням, а у зазначеному випадку вони використовувалися не за призначенням, адже працівниця не мала права обіймати посаду вихователя та отримувати заробітну плату й інші пільги (у т. ч. відпустку тривалістю 56 календарних днів).
Відповіді на поставлені запитання не є простими і однозначними з огляду на те, що працівниця є вагітною. Адже статтею 184 Кодексу законів про працю України передбачено пряму заборону щодо звільнення з роботи за ініціативою роботодавця вагітних жінок з будь-яких підстав, окрім єдиного випадку: звільнення у зв’язку з ліквідацією підприємства, установи, організації. Якби жінка не була вагітною,  адміністрація санаторію мала би право звільнити її принаймні з двох підстав: внаслідок виявленої невідповідності працівника займаній посаді (адже вона не має відповідної освіти для того, щоб обіймати посаду вихователя) або за прогули (бо вона не вийшла на роботу після закінчення чергової відпустки за відпрацьований робочий рік). Працівника також не можна звільняти у період перебування у відпустці.
Утім, законодавство дозволяє переведення працівника на іншу посаду, яку він може обіймати (наприклад, санітарки), але це можна зробити лише за згодою самого працівника, що є сумнівним у зазначеній ситуації.
Разом з тим, на практиці трапляються випадки припинення трудового договору з працівником (у т. ч. з вагітною жінкою) за додатковими підставами, встановленими законодавством, з посиланням при цьому на статтю 7 Кодексу законів про працю України. Такими додатковими підставами є порушення правил прийняття на роботу. Зокрема, Науково-практичний коментар до Кодексу законів про працю України припускає можливість припинення трудового договору з керівником загальноосвітнього навчального закладу незалежно від форми підпорядкування, типу і форми власності, якщо при прийнятті порушено правила про те, що такі посади мають право обіймати тільки громадяни України, які мають вищу педагогічну освіту на рівні спеціаліста або магістра, стаж педагогічної роботи не менш як три роки і які успішно пройшли атестацію (п. 2 ст. 24 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня1999 р. № 651-XIV).
Враховуючи викладене, радимо надіслати працівниці коректного листа про те, що у випадку ненадання нею підтверджувальних документів про рівень освіти, який дає право обіймати посаду вихователя, адміністрація, на жаль, буде змушена застосувати норми статті 7 КЗпП України щодо припинення з нею трудових відносин. Можливо, отримавши такого листа, працівниця сама погодиться подати заяву про звільнення за власним бажанням або подасть заяву на переведення її на іншу посаду, яку вона може обіймати за фахом.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

 

Так, має. Питання роботи за сумісництвом регулюється статтею 1021 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р., постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245 (далі — Постанова № 245) та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства фінансів України та Міністерства юстиції України від 28 червня 1993 р. № 43 (далі — Положення № 43).

Робота за сумісництвом передбачає виконання, крім своєї основної роботи, іншої роботи за межами робочого часу за основною посадою. Відповідно до пункту 4 Положення № 43 керівники державних закладів, установ та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів не мають права працювати за сумісництвом, крім тих, хто здійснює медичну, педагогічну, наукову та творчу діяльність.

При цьому тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу (п. 2 Постанови № 245). Робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час за графіком, складеним з урахуванням вимог вказаної постанови.

Отже, враховуючи, що робота на посаді лікаря загальної практики — сімейної медицини є медичною діяльністю, завідувач амбулаторії має право працювати за сумісництвом із дотриманням вимог щодо обмеження робочого часу, встановлених Постановою № 245.

"Практика управління медичним закладом", № 3, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Із запитання випливає, що працівник працював на 0,5 ставки медичним працівником за сумісництвом. Чи слід йому зараховувати цей період роботи до стажу, що дає право на надбавку за вислугу років?

Умови виплати надбавки за вислугу років медичним і фармацевтичним працівникам встановлено Порядком виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров’я, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 р. № 1418 (далі — Порядок № 1418).

Пунктом 3 Порядку № 1418 визначено перелік посад медичних і фармацевтичних працівників, які мають право на надбавку за вислугу років. До них, зокрема, належать керівники закладів охорони здоров’я, їх заступники з числа лікарів, заступники головного лікаря з медсестринства, керівники структурних підрозділів з числа лікарів, головні медичні сестри, лікарі всіх спеціальностей, професіонали з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров’я, керівники фармацевтичних (аптечних) закладів, їх заступники, керівники структурних підрозділів з числа провізорів і фармацевтів, провізори всіх спеціальностей, фахівці з базовою вищою та неповною вищою медичною та фармацевтичною освітою всіх спеціальностей та помічники ентомолога.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1418 до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років, зараховується час роботи у державних і комунальних закладах охорони здоров’я України, СРСР і союзних республік СРСР на посадах, визначених у пункті 3 Порядку № 1418, та за умови, що оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до умов оплати праці медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 1418 надбавка за вислугу років виплачується щомісяця за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Отже, особі, яка працювала за сумісництвом у державному або комунальному закладі охорони здоров’я на посаді медичного працівника, та оплата праці якої здійснювалася згідно з умовами оплати праці, встановленими для медичних працівників державних та комунальних закладів охорони здоров’я, період цієї роботи зараховується до стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років.

"Практика управління медичним закладом", № 3, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Посада заступника головного лікаря з хірургічної допомоги вводиться у міській лікарні із загальною кількістю ліжок — 300 і більше за наявності не менше 150 ліжок хірургічного профілю. При цьому акушерські та гінекологічні ліжка належать до числа хірургічних за умови, що в штаті лікарні відсутня посада заступника головного лікаря з гінекології (п. 25 Додатка 2 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33).

Отже, у разі скорочення посади заступника головного лікаря з гінекології, замість якої вводиться посада заступника головного лікаря з хірургічної допомоги, особі, яка працювала на посаді, що скорочується, може бути запропоновано посаду заступника головного лікаря з хірургічної допомоги. При цьому враховується кваліфікація та досвід роботи працівника, який претендує на цю посаду.

Якщо ж працівник не відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим для посади заступника головного лікаря з хірургічної допомоги, йому може бути запропоновано посаду лікаря-акушера-гінеколога.

"Практика управління медичним закладом", № 3, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров’я затверджений постановою КМУ від 29 грудня 2009 р. № 1418 (далі — Порядок).

Дія Порядку його поширюється на медичних та фармацевтичних працівників, які працюють у будь-яких державних та комунальних установах, закладах, організаціях, незалежно від підпорядкування, на посадах, зазначених у пункті 3 Порядку, та для яких застосовуються умови оплати праці, встановлені для працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

Переліком закладів охорони здоров’я, затвердженим наказом МОЗ України від 28 жовтня 2002 р. № 385, передбачено пункт охорони здоров’я (здоровпункт).

Для працівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я застосовуються Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України та МОЗ України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — Умови оплати праці).

Умови та розмір оплати праці, у тому числі встановлення доплат і надбавок, медичних працівників, які працюють у структурних підрозділах госпрозрахункових підприємств, відповідно до статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР визначаються в колективних договорах із дотриманням державних норм, гарантій і положень генеральної і галузевої угод.

У нашому випадку здоровпункт був структурним підрозділом «Державного відкритого акціонерного товариства шахти ім. Я. М. Свердлова» та Відокремленого підрозділу «Шахта ім.. Я. М. Свердлова» ДП «Свердловантрацит». Якщо у колективному договорі підприємства передбачалася оплата праці фельдшера відповідно до Умов оплати праці, йому мали встановити й надбавку за вислугу років, включивши умови її виплати у колективний договір.

У разі переходу цього працівника до державного або комунального закладу охорони здоров’я йому має зараховуватися попередній стаж роботи на підприємстві на посаді фельдшера здоровпункту для встановлення надбавки за вислугу років.

"Практика управління медичним закладом", № 2, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України наказом від 2 вересня 2015 р. № 1084 затвердило зміни до національного класифікатора України ДК 003:2010. Зазначеним наказом внесено зміни до додатка А (покажчик професійних назв робіт за кодами професій) та до додатка Б (абетковий покажчик професійних назв робіт) Класифікатора. Так, ці додатки доповнено 76-ми професійними назвами робіт, зокрема, «фахівець із цивільної оборони» та «фахівець з питань цивільного захисту». Крім того, виключено 7 назв професій, серед яких — «начальник штабу цивільного захисту», «начальник штабу цивільної оборони». Наказ набрав чинності з 1 жовтня 2015 року.

З цього приводу МОЗ України у листі від 21 грудня 2015 р. № 10.03.67/39947 надало роз’яснення, відповідно до якого у штатних розписах закладів охорони здоров’я посади «начальник штату цивільної оборони» та «інженер штабу цивільної оборони» необхідно замінити на посаду «фахівець з питань цивільного захисту».

Посадовий оклад зазначеного фахівця встановлюється відповідно до пункту 2.2.21  Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України та МОЗ України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519.

Працівників, які мають достатній практичний досвід та успішно виконують у повному обсязі покладені на них завдання та обов’язки, може бути призначено на посади провідних фахівців з питань цивільного захисту із встановленням їм посадового окладу за 10-м тарифним розрядом Єдиної тарифної сітки (наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників» від 29 грудня 2004 р. № 336).

 "Практика управління медичним закладом", № 2, 2016

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Відповідно до пункту «ї» статті 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII (далі — Закон № 2801) медичні та фармацевтичні працівники, які проживають і працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонери, які раніше працювали медичними та фармацевтичними працівниками і проживають у цих населених пунктах, мають право на безоплатне користування житлом із освітленням та опаленням в межах норм, встановлених законодавством.

Утім, пільги на безоплатне користування житлом із опаленням та освітленням надаються, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України..

Так, з 1 липня 2015 року змінено Порядок надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї, затверджений постановою КМУ від 4 червня 2015 р. № 389. Цей Порядок поширюється на осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, тобто згідно із пунктом «ї» статті 77 Закону № 2801 це — пенсіонери з числа медичних і фармацевтичних працівників. Також за цим Порядком надаються пільги і працездатним особам, у яких відсутні доходи. До них належать й медичні працівники працездатного віку, які втратили роботу та перебувають на обліку у Службі зайнятості.

Отже, зазначеним категоріям пільговиків із 1 липня 2015 року пільги надаються за умови, що середньомісячний сукупний дохід сім’ї пільговика в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу. Наразі ця сума становить 1710,00 грн. Після визначення відповідного права пільги надаватимуться протягом 6 місяців із місяця звернення та з переоформленням через півроку на наступний період.

До сукупного доходу сім’ї включаються нараховані: пенсія; заробітна плата; грошове забезпечення; стипендія; соціальна допомога (крім частини допомоги у разі народження дитини (виплата одноразова), частини допомоги у разі усиновлення дитини (виплата одноразова), допомоги на поховання, одноразової допомоги); доходи від підприємницької діяльності. Для працездатних осіб, що не працюють, довідку про доходи — допомогу у зв’язку з безробіттям надає Служба зайнятості.

До членів сім’ї пільговика належать особи, на яких поширюються пільги: дружина (чоловік); їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, визнані інвалідами з дитинства 1 та 2 групи або інвалідами 1 групи; непрацездатні батьки; особа, яка перебуває під опікою або піклуванням пільговика та проживає разом з ним.

Для визначення права на отримання пільг особам, віднесеним до пільгових категорій, необхідно звернутися до управління соціального захисту населення. З собою необхідно мати такі документи:

— довідка про склад сім’ї (форма № 3);

— копія документа, що підтверджує право на пільги (посвідчення);

— копія паспорта пільговика та членів сім’ї, на яких поширюються пільги;

— копія ідентифікаційного номера пільговика та членів сім’ї, на яких поширюються пільги;

— довідки про доходи пільговика та членів сім’ї (крім довідок про розмір пенсії та соціальної допомоги) за шість місяців, що передують місяцю звернення, або документи про відсутність доходів за такий період (також в управлінні необхідно заповнити декларацію про доходи сім’ї пільговика);

— інформація про характеристику житла (де зазначено загальну і житлову площу);

— інформація про житлово-комунальні послуги (особові рахунки).

Копії подаються з пред’явленням оригіналів цих документів.

"Практика управління медичним закладом", № 2, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Статтею 175 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. (далі — КЗпП) встановлено обмеження праці жінок на роботах у нічний час. Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлено особливою необхідністю та дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Проте такий перелік досі не затверджений урядом. Враховуючи, що стаціонари лікувальних закладів працюють цілодобово, медичні працівники цих закладів мають чергувати за графіком — як удень, так і вночі.

У ситуації дописувачки питання щодо незалучення її до чергувань вночі може бути вирішене в індивідуальному порядку шляхом подання заяви на ім’я керівника закладу із проханням звільнити від чергувань у нічний час із обґрунтуванням причини (можна додати довідку зі служби чоловіка, яка підтверджує, що він також залучається до служби у нічний час). Вважаємо, що керівник закладу має задовольнити прохання працівниці, зважаючи на об’єктивні обставини (трирічна дитина і чоловік — військовослужбовець, який має чергування вночі).

"Практика управління медичним закладом", № 2, 2016

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Порядок надання відпусток регулюється Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) та постановами Кабінету Міністрів України. Згідно зі статтею 6 Закону про відпустки працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відраховується з дня укладення трудового договору. Право на щорічну відпустку повної тривалості (не менш як 24 календарних дні) виникає в працівника по закінченні шести місяців безперервної роботи в закладі.

Крім того, для працівників галузі, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в умовах підвищеного ризику для здоров’я, статтею 8 Закону про відпустки передбачено щорічну додаткову відпустку, тривалість якої визначається за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку (Список № 1), та Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці (Список № 2), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290. За Списком № 2 лікарі закладів охорони здоров’я, зокрема зубні лікарі та медичні сестри зуболікарського кабінету комунального закладу центру медико-санітарної допомоги, мають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.

Конкретна тривалість цієї відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу перебування працівника в цих умовах (п. 9 Порядку застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16). У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах із особливим характером праці не менш як половину тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих професій і посад. Отже, тривалість додаткової відпустки визначається пропорційно до фактично відпрацьованого в особливих умовах часу.

"Практика управління медичним закладом", № 2, 2016

 

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, уклавши трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях (далі — підприємство), якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві або в громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.
В Україні є певні категорії працівників, яким законодавчими актами держави заборонено працювати за сумісництвом (державним службовцям, народним депутатам, прокурорам тощо).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245 передбачено заборону на роботу за сумісництвом керівникам державних підприємств, їхнім заступникам, керівникам структурних підрозділів державних підприємств (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхнім заступникам (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).
Їм усім дозволяється працювати за сумісництвом протягом повної робочої зміни у вихідні дні чи не більше чотирьох годин у робочі дні після закінчення робочого дня за основним місцем роботи.
Якщо головний спеціаліст управління охорони здоров’я хоче працювати за сумісництвом завідувачем відділення у лікарні, то постає запитання: яким чином він має виконувати свої посадові обов’язки, перебуваючи у лікарні лише у вихідні дні чи у вечірні години?
Доцільніше було би працювати у лікарні хірургом чи здійснювати чергування вдома.
 
 
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

 
Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту, що затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519, встановлено, що підвищення посадового окладу за наявність кваліфікаційної категорії передбачено лише для керівників закладів охорони здоров’я.
Що стосується лікарів усіх найменувань та молодших спеціалістів з медичною освітою (застаріла назва — середній медичний персонал), то їм визначають посадовий оклад залежно від наявності у них кваліфікаційної категорії. Чим вища у працівника кваліфікаційна категорія, тим вищий посадовий оклад. Підвищені посадові оклади встановлюються тим особам, які працюють за профілем кваліфікаційної категорії, яку отримали.
Наприклад, у лікаря-кардіолога, який не має кваліфікаційної категорії, посадовий оклад визначається за десятим тарифним розрядом, який має другу категорію — за одинадцятим тарифним розрядом, першу категорію — за дванадцятим тарифним розрядом, а вищу — за тринадцятим тарифним розрядом. Як бачимо, різниця в розмірах посадового окладу значна.
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

Відповідно до підпункту 2.4.5 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту, що затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. №308/519 (далі — Наказ № 308), посадові оклади (тарифні ставки) працівників закладів та структурних підрозділів, перелік яких наведено у додатку 3, підвищуються на 25 та 15 відсотків у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці.
 
Зокрема, передбачено, що в будь-яких лабораторіях мають право на 15-відсоткове підвищення посадових окладів ті лікарі та середній медичний персонал, які працюють з хімічними реактивами-алергенами, наведеними у додатку 7 Наказу № 308. Раджу вам уважно ознайомитися з цим переліком, щоб пересвідчитися, що ви справді працюєте з такими реактивами-алергенами не менше половини свого робочого дня.
 
Як правило, перелік категорій працівників, які мають право на підвищення посадових окладів, встановлюється у колективному договорі будь-якої установи охорони здоров’я з урахуванням конкретних умов роботи в тому чи іншому структурному підрозділі. Для цього в установі охорони здоров’я створюється спеціальна комісія, яка і визначає конкретні умови роботи в шкідливих умовах та надає свої висновки щодо цього.
 
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

І лікар, і фельдшер установи охорони здоров’я мають право на пенсію за вислугу років. Тому, за загальним правилом, вони не можуть, отримуючи пенсію за вислугу років, продовжувати працювати на посадах, які дають право на цю пенсію.
Вийшовши на пенсію за вислугою років, особа може працювати лікарем, але в установах соціального захисту. Або за основним місцем роботи працювати в інших сферах діяльності чи іншій галузі, а лікарем — за сумісництвом.
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

Згідно зі статтею 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган (далі — власник) письмовою заявою за два тижні. Ця заява підлягає реєстрації у секретаря медичного закладу або особи, яка відповідає за кадрові питання. У разі відмови зареєструвати подану заяву працівниця може відправити її рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Якщо власник був повідомлений про звільнення, про що є відповідне підтвердження (розписка про вручення, поштове повідомлення тощо), працівниця може вважати себе звільненою у день, наступний за останнім днем двотижневого строку попередження. Вона має право вимагати від власника розрахунку і видачі трудової книжки. У такому випадку останнім днем роботи буде той день тижня, в який працівниця попередила про розірвання трудового договору письмово. Наприклад, якщо заяву про звільнення подано в п’ятницю, 10 червня 2011 року, то останнім днем роботи буде п’ятниця, 24 червня 2011 року.
За наявності поважних причин з ініціативи працівника трудовий договір може бути розірвано у такий строк, про який він просить, але в межах двотижневого строку попередження. Перелік поважних причин, який не є вичерпним, міститься у частині першій статті 38 КЗпП. Серед них: переїзд на нове місце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливість проживання в цій місцевості, підтверджена медичним висновком, вагітність, догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом, догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом першої групи, вихід на пенсію, прийняття на роботу за конкурсом. Залежно від фактичних обставин у кожному конкретному випадку поважними можуть бути визнані також інші причини.
Крім того, частиною третьою статті 38 КЗпП передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує відповідні положення законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.
За відсутності поважних причин, які підтверджують, що працівник не може продовжувати роботу, сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк розірвання договору після подання працівником заяви в межах двотижневого періоду попередження про звільнення. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть наступного дня після подання заяви. У такому разі звільнення провадиться з ініціативи працівника на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП. Проте власник не має права звільнити працівника до закінчення двотижневого строку після подання заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить. Для того щоб уникнути непорозуміння, працівник у заяві про звільнення за власним бажанням до закінчення двотижневого строку має зазначити дві дати: дату написання заяви і дату, з якої він просить звільнити його з роботи.
Якщо у заяві зазначено конкретну дату звільнення за власним бажанням, то у вказаний день працівника мають звільнити, незважаючи на те, що він перебуває у відпустці (зокрема, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), оскільки звільнення працівника у період відпустки не допускається лише з ініціативи власника (частина третя ст. 40 КЗпП).
Отже, працівниці не потрібно виходити на роботу і переривати відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку після подання письмової заяви про звільнення за власним бажанням.
Щодо можливості переоформлення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на бабусю, тут є певні особливості, які слід врахувати. Якщо бабуся досягла пенсійного (непрацездатного) віку і отримує пенсію, таке переоформлення неможливе.
Відповідно до пункту 21 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751, переоформлення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку можливе на іншу працездатну особу, яка не отримує пенсії, і здійснюється за письмовою заявою такої особи на підставі довідки з місця роботи матері дитини або іншої особи, яка отримувала допомогу, про початок виконання нею трудових обов’язків.
Для призначення допомоги по догляду за дитиною бабусі слід звернутися до управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання із зазначеними заявою і довідкою та подати ще такі документи:
— копію свідоцтва про народження дитини;
— копію трудової книжки;
— довідку про те, що виплата допомоги по безробіттю не проводиться (для непрацюючих осіб, які перебувають на обліку в центрі зайнятості).
Допомога по догляду за дитиною за місцем фактичного проживання призначається за умови подання довідки про неодержання бабусею зазначеної допомоги в органі праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації.
Непрацюючим особам допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначають з дня звернення за її призначенням.
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

На жаль, у запитанні не зазначено, на якій підставі було видано наказ про звільнення працівниці. Якщо звільнення відбувалося за ініціативи роботодавця, то згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП таке звільнення не допускається в період тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті). Але це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства.
У пункті 17 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 зазначено, що правила про неприпустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці стосується як передбачених статтями 40 і 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи роботодавця.
Розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця не може бути визнане обґрунтованим, якщо в день звільнення працівникові видано листок непрацездатності або довідку в установлених законодавством випадках.
Обмежень щодо звільнення працівників з інших підстав законодавством про працю не встановлено.
Відповідно до пункту 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.
Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, регламентовано Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі — Інструкція № 455).
Згідно з пунктами 1.1 та 1.2 Інструкції № 455 тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності, крім випадків (перелік яких чітко обумовлено цією Інструкцією), коли тимчасова непрацездатність засвідчується довідкою.
Довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження:
— з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджує Кабінет Міністрів України;
— за направленням слідчих органів, прокуратури і суду.
Довідка довільної форми, засвідчена підписом завідувача відділення та печаткою лікувально-профілактичного закладу, видається особам, які проходять обстеження в лікувально-профілактичному закладі за направленням військових комісаріатів (п. 2.18 Інструкції № 455).
У випадку, наведеному в запитанні, довідка була видана працівниці лікарем у день звернення, а наступного дня вже було видано листок непрацездатності. Тобто це не підпадає під жоден з перелічених вище випадків, оскільки в них передбачено видачу довідки на весь період непрацездатності.
Водночас, відповідно до пункту 2.6 Інструкції № 455, особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватися, за їхньою згодою, з наступного календарного дня (у наведеному випадку — з 22 червня 2011 р.), а крім того, для уточнення діагнозу було видано в день звернення (21 червня 2011 р.) направлення на обстеження. На мою думку, тільки в такому разі можна вважати довідку — направлення на обстеження, видану працівниці в останній день роботи, документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність, що не дає можливості розірвати трудовий договір з ініціативи роботодавця.
У разі якщо працівниця у день звільнення самостійно звернулася до лікаря, а той не встановив факту тимчасової втрати працездатності і тому мав видати, згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 455, замість листка непрацездатності довідку довільної форми з позначкою про час звернення до лікувально-профілактичного закладу, ця довідка не може бути визнана документом, який підтверджує тимчасову непрацездатність працівниці, і тому наявність такої довідки не може бути перешкодою для звільнення працівниці з ініціативи роботодавця.
Слід зазначити, що остаточне рішення щодо визнання правомірності звільнення працівниці з ініціативи роботодавця у наведеному випадку може ухвалити тільки суд.
 
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

Порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність у зв’язку з доглядом за хворим членом сім’ї регламентовано розділом 3 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі — Інструкція № 455).
Згідно з пунктом 3.2 Інструкції № 455 листок непрацездатності для догляду за дорослим членом сім’ї при лікуванні в амбулаторно-поліклінічних умовах видається на термін до трьох днів. Як виняток, залежно від тяжкості захворювання та побутових умов, цей термін може бути продовжений за рішенням лікарсько-консультативної комісії лікувального закладу (ЛКК), а в разі її відсутності — за рішенням головного лікаря, але не більше семи календарних днів. Цей листок непрацездатності підлягає оплаті з першого дня за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (частина четверта ст. 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-III).
Якщо за висновком ЛКК була необхідність індивідуального догляду за хворою матір’ю у разі її перебування на стаціонарному лікуванні, то мала бути видана довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу (п. 3.16 Інструкції № 455).
Стосовно можливості використання працівницею відпусток з метою подальшого догляду за хворою матір’ю, то, крім щорічної відпустки, вона має право оформити відпустки без збереження заробітної плати, передбачені статтями 25 та 26 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504).
У випадках, передбачених статтею 25 Закону № 504, працівникам за їхнім бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати:
— пенсіонерам за віком — тривалістю до 30 календарних днів щороку;
— працівникам для догляду за хворим рідним по крові, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, — тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
— ветеранам праці — тривалістю до 14 календарних днів щороку.
Працівниця має подати роботодавцю письмову заяву із зазначенням обставин для отримання відпустки без збереження заробітної плати, а також строку відпустки та дати її початку. До заяви додаються документи, що підтверджують факт виникнення обставин. Відпустка без збереження заробітної плати може надаватися одночасно з кількох підстав. Отримання відпустки за однією з підстав не перешкоджає її використанню з інших підстав.
Статтею 26 Закону № 504 передбачено відпустку без збереження заробітної плати за угодою сторін. За сімейними обставинами та з інших причин працівникові може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік. Для одержання такої відпустки підтвердних документів подавати не потрібно.
 
"Практика управління медичним закладом", № 12, 2011

 
На запитання відповідає Антоніна Нижник, директор компанії «МЕДКОНСАЛТИНГ»
 
 
Порядок державної акредитації закладів охорони здоров’я регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку державної акредитації закладу охорони здоров’я» від 15 липня 1997 р. № 765, відповідно до якої акредитація проводиться щодо всіх закладів охорони здоров’я, які подали документи на розгляд до Головної акредитаційної комісії МОЗ України незалежно від їх місцезнаходження. Крім того, відповідно до пункту 2 статті 12 Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Києві» від 7 липня 2011 р. № 3612-VI на період реалізації пілотного проекту дія ліцензій та інших дозвільних документів, виданих закладам охорони здоров’я пілотних регіонів до набрання чинності зазначеного Закону, поширюється на заклади охорони здоров’я таких регіонів, які створені на їх базі у процесі реорганізації.
Заклад охорони є акредитованим, якщо він має акредитаційний сертифікат та пройшов акредитацію. Впровадження нових критеріїв та стандартів акредитації ніяк не впливає на вже акредитовані заклади охорони здоров’я.
Отже, заклад охорони здоров’я вважається акредитованим до збігу чинності наявного акредитаційного сертифіката.
Однак у випадку якщо суб’єкт господарювання бажає оскаржити рішення щодо присвоєння йому певної акредитаційної категорії на підставі того факту, що наказ МОЗ  «Про затвердження Критеріїв (умов) державної акредитації лікувально-профілактичних закладів» від 24 лютого 2007 р. № 92 не був належним чином зареєстрований у Міністерстві юстиції України, він може звернутися до суду в порядку, передбаченому статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV,якою визначено особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів. Зокрема, її положення поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень.
 
"Практика управління медичним закладом", № 11, 2011

Робота на двох посадах по 0,5 ставки не вважається сумісництвом, хоча зовнішньо присутні всі ознаки роботи за сумісництвом. Спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства юстиції, Міністерства фінансів України «Про затвердження положення про умови за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43 передбачено, що не вважається сумісництвом робота, коли працівник працює на основній роботі неповний робочий день і відповідно до цього отримуєте неповний оклад (ставку), і оплата її праці як по основній, так й іншій роботі не перевищує повного окладу (ставки) за основним місцем роботи.
Тривалість щорічної (основної та додаткової) відпустки залежить від займаної посади та умов, в яких працює працівник. Зокрема, слід пам’ятати, що основна відпустка для всіх категорій працівників в Україні має бути не меншою від 24 календарних днів. Разом з тим більшість медичних працівників закладів охорони здоров’я, у тому числі молодші медичні сестри, мають право на додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів за особливий характер праці, пов’язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. А от касири такого права не мають. Тому у них звичайна тривалість відпустки — 24 календарні дні.
Отже, у нашому випадку працівниця приступає до роботи як молодша медична сестра після 31 календарного дня відпустки, а як касир — після відпустки тривалістю 24 календарні дні. Відпускні розраховуються із загальної суми заробітку за двома посадами.
Для визначення тривалості відпустки за ненормований робочий день секретаря керівника варто врахувати, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють категорії працівників, які мають ненормований робочий день. Зауважимо, що ненормований робочий день встановлюється тим категоріям працівників, які внаслідок своїх функціональних обов’язків змушені час від часу затримуватися на роботі (наприклад, керівник може затримуватися на нарадах, головний бухгалтер може затримуватись задля своєчасного складання і подання бухгалтерської звітності тощо). Таким працівникам у колективному договорі визначається тривалість (до 7 календарних днів) додаткової відпустки залежно від конкретних умов роботи працівника.
"Практика управління медичним закладом", № 11, 2011

Пенсія за вислугу років медичним та педагогічним працівникам і нині призначається за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХII (далі — Закон № 1788). Статтею 55 Закону № 1788 передбачено право на пенсію за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Такий перелікзатверджено постановою Кабінету Міністрів «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 4 листопада 1993 р. за № 909. Цією постановою передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у закладах охорони здоров’я. Тому робота на посаді лікаря-інтерна зараховується до такого стажу роботи, адже лікар отримує при цьому заробітну плату, якщо навчається за державним замовленням. Йому призначається посадовий оклад як лікарю-інтерну та робиться відповідний запис у трудовій книжці.
Складнішою є ситуація, коли особа сама платить кошти за навчання в інтернатурі і запис до її трудової книжки не вноситься. Адже юристи розцінюють це не як укладений трудовий договір, а як договір цивільно-правового характеру, який свідчить про те, що установа охорони здоров’я надає такій особі послуги щодо її навчання.
Слід врахувати, що періоди навчання не входять до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.
"Практика управління медичним закладом", № 11, 2011

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
 
 
Порядок і умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я визначені спільним наказом Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — Наказ № 308/519).
Наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства охорони здоров’я України № 284/424від 19 липня 2011 р. внесено зміни до Наказу №308/519.
Додаток 3 до наказу № 308/519 — «Перелік закладів (підрозділів) та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв’язку зі шкідливими та важкими умовами праці», зокрема, позицію 4. «Заклади, підрозділи та посади, робота на яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) на 30 відсотків у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці (посади усіх працівників незалежно від їх найменування)» доповнено позицією 4.1. «Спеціалізовані заклади охорони здоров’я та структурні підрозділи закладів охорони здоров’я, які здійснюють діагностику туберкульозу і надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на активну форму туберкульозу», а також доповнено позиціями 5. «Заклади, підрозділи та посади, робота у яких дає право на підвищення посадових окладів (тарифних ставок) на 60 відсотків у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці» та 5.1. «Спеціалізовані заклади охорони здоров’я та структурні підрозділи закладів охорони здоров’я, які здійснюють діагностику туберкульозу і надають лікувально-профілактичну допомогу хворим на заразну форму туберкульозу».
Підвищення посадових окладів у зв’язку зі шкідливими умовами праці на 60 та 30 відсотків нараховується відповідно до пункту 2.4.5 Наказу № 308/519, тобто на посадовий оклад за займаною посадою з урахуванням кваліфікаційної категорії працівника. Так, наприклад, у лікаря або медичної сестри — це посадовий оклад, який відповідає тарифному розряду за Єдиною тарифною сіткою з урахуванням наявної кваліфікаційної категорії, у завідувача структурного підрозділу (відділення, лабораторії, відділу, кабінету) — це оклад з урахуванням кваліфікаційної категорії та підвищення за завідування, у старших медсестер та фельдшерів — оклад з урахуванням старшинства.
Порядок виплати надбавки за тривалість безперервної роботи визначений у пункті 4 Наказу № 308/519. Згідно з підпунктом 4.6 зазначену надбавку нараховують на посадовий оклад, визначений у пунктах 2.1–2.2 за посадою, яку займає працівник (з урахуванням підвищення кваліфікаційної категорії і без урахування інших підвищень, доплат та надбавок).
Таким чином, як підвищення посадових окладів у зв’язку зі шкідливими умовами праці, так і надбавка за тривалість безперервної роботи нараховуються на оклад без урахування інших підвищень, доплат та надбавок.
 
"Практика управління медичним закладом", № 11, 2011

Згідно з Методичними вказівками МОЗ СРСР "Применение расчетных норм времени на клинические лабораторне исследования" (1990 р.) проведено розрахунок витрат робочого часу медперсоналу клініко-діагностичної лабораторії дитячої міської лікарні? на проведення досліджень, розрахунок річного бюджету робочого часу персоналу та розрахунок чисельності посад лаборантів на виконаний обсяг роботи. При зіставленні кількості введених до штатного розпису посад лаборантів та кількості посад, розрахованої за обсягом виконаної протягом року роботи, виявлено серйозну розбіжність. Надайте, будь ласка, роз'яснення, чи є правомірним призначення доплати медпрацівникам за виконану роботу у вищезазначеному випадку, враховуючи недоцільність розрахунку штатних посад лаборантів відповідно до додатка 26 до наказу МОЗ України від 23 лютого 2000 р. № 33. Кому із медпрацівників клініко-діагностичної лабораторії, в якому випадку та в якому обсязі підвищуються посадові оклади? Чи правомірно підвищення окладу за паразитологічні дослідження? Відповідно яким нормативним документам працівники дитячої лікарні мають право отримувати кошти на оздоровлення?

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
 
Для визначення кількості штатних посад працівників дитячих міських лікарень застосовуються штатні нормативи, затверджені розділом «Б» додатка 4 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33 і, за наявності поліклініки або поліклінічного підрозділу, — додатком 30 до зазначеного наказу (далі — Наказ № 33).
Зокрема, у поліклініці норматив лаборантів встановлено з розрахунку одна посада на вісім лікарів амбулаторного прийому. Отже, за наявності у поліклініці за штатним розписом 30 посад лікарів кількість лаборантів становить 3,75 посади.
Кількість посад лаборантів у стаціонарі визначається за нормативом з розрахунку одна посада на 60 ліжок, що становить, за наявності у лікарні 40 ліжок, — 0,75 посади (40 ліж. : 60 ліж. = 0,67 посади. Пунктом 5 приміток до додатка 4 визначено, що при розрахунку кількості штатних посад застосовується порядок заокруглення, наведений у пункті 8 приміток до додатка 1. Таким чином, цифра 0,67 округлюється до 0,75 посади).
Крім того, за умови проведення в клініко-діагностичній лабораторії біохімічних, бактеріологічних, імунологічних досліджень посади лаборантів вводяться додатково за нормативами обсягу відповідних досліджень за минулий рік, які наведені у пункті 14 додатка 26 до наказу № 33 (пункт 8 приміток до додатка 4).
Через невелику кількість проведених у 2010 році біохімічних та цитологічних досліджень посади лаборантів не можуть бути введені в лабораторії, а для проведення імунологічних досліджень за нормативами може бути введено одну посаду лікаря-лаборанта імунолога, дві посади лаборантів та одну посаду молодшої медичної сестри.
Таким чином, якщо у штаті лабораторії є вакантні посади, а перелічені дослідження здійснюють штатні працівники лабораторії, то їм встановлюють доплату за суміщення посад (професій) або за збільшення обсягу виконуваної роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Крім того, зазначеним працівникам може встановлюватися надбавка за складність і напруженість у роботі в розмірі до 50 відсотків посадового окладу та надаватися премія за результатами діяльності лабораторії (пункти 3 та 5 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519; далі — Наказ № 308).
Відповідно до пункту 2.19 додатка 3 до Наказу № 308 медичні працівники клініко-діагностичних лабораторій мають право на підвищення посадових окладів на 15 відсотків за роботу з хімічними речовинами, зарахованими до алергенів, перелік яких наведено у додатку 7 до Наказу № 308. За проведення паразитологічних лабораторних досліджень підвищення посадових окладів не передбачено.
Що стосується питання надання допомоги на оздоровлення, то згідно з пунктом 5.11 Наказу № 308 керівникам закладів надано право в межах фонду оплати праці, передбаченого в кошторисі доходів і видатків, виплачувати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в розмірі не більше одного посадового окладу на рік.
З 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам зазначену допомогу будуть виплачувати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 524, для чого у бюджеті будуть виділені додаткові кошти.
 
"Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХII, який є чинним стосовно призначення пенсій за вислугу років, передбачено право на таку пенсію, незалежно від віку, для працівників освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 4 листопада 1993 р. затвердив постанову № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Пізніше до цієї постанови вносилися зміни згідно з постановами № 1436 від 26 вересня 2002 р. та № 1567 від 17 листопада 2004 р.
Ними передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають:
1.      Лікарі та середній медичний персонал (сучасна назва — молодші спеціалісти з медичною освітою), незалежно від найменування посад, які працюють у:
·        лікарняних закладах;
·        лікувально-профілактичних закладах особливого типу;
·        лікувально-трудових профілакторіях;
·        амбулаторно-поліклінічних закладах;
·        закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги;
·        закладах переливання крові;
·        закладах охорони материнства та дитинства;
·        санаторно-курортних закладах;
·        санітарно-епідеміологічних закладах;
·        діагностичних центрах.
2.      Провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти, які працюють у:
·        аптеках;
·        аптечних кіосках;
·        аптечних магазинах;
·        контрольно-аналітичних лабораторіях.
3.      Лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у:
·        медико-соціальних експертних комісіях;
·        бюро судово-медичної експертизи.
4.      Учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги, які працюють у:
·        дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах;
·        дитячих відділеннях лікарень;
·        будинках дитини;
·        санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
Дезінфектори не є молодшими спеціалістами з медичною освітою, адже ця посада не передбачає спеціальної медичної освіти, тому Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників галузі охорони здоров’я їх віднесено до робітників. Саме тому їм не призначають пенсії за вислугу років, як це робиться для лікарів чи середнього медичного персоналу.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011 

 
На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
 
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває в трудових відносинах з підприємством і тому має право на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами так само, як і за основним місцем роботи.
Надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами наказом роботодавця не оформляється ані за основним місцем роботи, ані за місцем роботи за сумісництвом.
Підставою для надання такої відпустки за основним місцем роботи є листок непрацездатності, а за місцем роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена в установленому порядку, тобто відпустка починається з того дня, з якого відкрито листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-III (далі — Закон № 2240) допомога по вагітності та пологах, яка виплачується за період відповідної відпустки, надається за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.
Допомога по вагітності та пологах виплачується за основним місцем роботи на підставі листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, а за місцем роботи за сумісництвом — копії листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи (частина перша ст. 51 Закону № 2240). Усиновителі мають надати ще й рішення суду про усиновлення.
Рішення про призначення чи про відмову в призначенні допомоги по вагітності та пологах застрахованим особам ухвалює комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства. Рішення обов’язково записується в протоколі засідання комісії (частина третя ст. 50 Закону № 2240).
Ані керівник підприємства, ані інша посадова особа не мають права приймати рішення щодо призупинення або відмови у призначенні допомоги по вагітності та пологах.
Документи для призначення допомоги по вагітності та пологах розглядаються комісією (уповноваженим) із соціального страхування не пізніше 10 днів із дня їх надходження (частина перша ст. 52 Закону № 2240).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою допомоги.
Виплата допомоги по вагітності та пологах, призначеної застрахованій особі, здійснюється в найближчий після дня призначення комісією (уповноваженим) із соціального страхування строк, установлений для виплати заробітної плати на підприємстві (частина друга ст. 52 Закону № 2240).
У разі відмови підприємства за місцем роботи за сумісництвом виплатити допомогу по вагітності та пологах працівниця має звернутися до територіального органу Держпраці України, який здійснює нагляд і контроль за додержанням законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Якщо допомогу по вагітності та пологах було призначено комісією (уповноваженим) із соціального страхування підприємства, але своєчасно не одержано застрахованою особою, допомога виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком у розмірі, встановленому на момент настання страхового випадку (тобто відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами).
Суми допомоги по вагітності та пологах, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час із дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення (абзац третій частини п’ятої ст. 52 Закону № 2240).
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. За цим Порядком допомога по вагітності та пологах індексації не підлягає, оскільки вона обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати, яка, у свою чергу, вже враховує щомісячну суму індексації як складову частину оплати праці.
Водночас чинним законодавством передбачено відшкодування частини грошових доходів, втрачених через несвоєчасну виплату. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з 1 січня 2001 року нараховується згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159. Цей Порядок поширюється на підприємства всіх форм власності та господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.
Компенсація громадянам нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів (що не мають одноразового характеру), зокрема допомоги по вагітності та пологах, провадиться в разі затримання їх виплати на один і більше календарних місяців. Сума компенсації нараховується і сплачується в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.
Щодо правомірності звільнення працівника з роботи за сумісництвом, то таке звільнення здійснюється з підстав, передбачених законодавством. Крім того, сумісник може бути звільнений у разі прийняття на постійну роботу працівника, який не є сумісником, або з урахуванням обмежень на роботу за сумісництвом у зв’язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги (п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43).
Якщо ж особа працює за сумісництвом на недержавному (некомунальному) підприємстві, вона може бути звільнена лише за наявності загальних підстав, передбачених законодавством.
Слід зауважити, що чинним законодавством не встановлено чіткого визначення термінів «основне місце роботи» і «робота на умовах сумісництва». Єдиним критерієм, установленим нормативно-правовими актами України для розмежування цих понять, є місце ведення трудової книжки працівника. Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, установлено, що трудові книжки на осіб, які працюють за сумісництвом, ведуться лише за місцем основної роботи.
Таким чином, ознаками роботи працівника за сумісництвом є:
·        робота на умовах трудового договору;
·        робота у вільний від основної роботи час на тому самому або на іншому підприємстві.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) право на відпустки забезпечується наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади). Тому на період перебування жінки у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, а потім, за її бажанням, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за жінкою зберігається місце роботи (посада) як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі — КЗпП) звільнення з ініціативи роботодавця вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язково працевлаштовують таких жінок у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше як три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, застрахованим особам, які перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами, законодавством гарантовано збереження місця роботи (посади) згідно з трудовим договором за основним місцем роботи і за сумісництвом.
Водночас законодавство не забороняє керівникові підприємства за місцем роботи працівниці за сумісництвом прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово вільної посади на період перебування жінки у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами. Збереження місця роботи (посади) на підприємстві за працівницею, яка перебуває у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, обумовлює строковість трудового договору працівника, якого приймають на її місце.
Згідно з частиною другою статті 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не може бути встановлено на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.
Саме перебування працівниці у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами є законною перешкодою для укладення безстрокового трудового договору з іншим працівником. Факт укладення трудового договору з тимчасовим працівником, якого прийнято на час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами працівника-сумісника, має бути відображений у заяві тимчасового працівника про прийняття на роботу та в наказі (розпорядженні) роботодавця, з яким цей договір укладається.
"Практика управління медичним", № 9, 2011 

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
 
Статтею 169 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі — КЗпП) та статтею 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (далі — Закон № 2694) встановлено обов’язок роботодавця за свої кошти організовувати та забезпечувати фінансування проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Відповідно до статті 17 Закону № 2694 роботодавець зобов’язаний також забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
·        за заявою працівника, якщо той вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
·        за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я не дозволяє працівникові виконувати трудові обов’язки.
Процедуру проведення попереднього, періодичних та позачергових медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов’язковому медичному огляді осіб віком до 21 року, визначено Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 р. № 246 (далі — Порядок № 246).
Згідно з пунктом 2.5 Порядку № 246 роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує, зокрема, організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та зумовлені виробничими факторами захворювання і відповідну медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.
Попередній (періодичний) медичний огляд здійснюється комісією з проведення медичних оглядів лікувально-профілактичного закладу (п. 2.8 Порядку № 246).
За потреби комісія має право направити працівника з підозрою на захворювання, а також працівника зі стажем роботи понад 10 років на додаткове обстеження, консультації та оздоровчі заходи до спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, на кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти (п. 2.18 Порядку № 246).
Відповідно до пункту 4.2.2 Порядку № 246 спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, які мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти проводять поглиблене медичне обстеження працівників.
Пунктом 2.17 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі — Інструкція № 455), особам, які проходять обстеження з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу.
Законодавство надає окремі гарантії працівникам, що направляються на обстеження до медичного закладу. Відповідно до статті 123 КЗпП за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити такі обстеження (ст. 169, 191 КЗпП), зберігається середній заробіток за місцем роботи. Те саме передбачено пунктом 2.21 Порядку № 246. Розрахунок середньомісячної заробітної плати, яка зберігається за працівником під час медичного обстеження, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.
Підставою для виплати середнього заробітку є довідка, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу (у наведеному випадку — Інституту медицини праці АМН України). Список відповідних закладів затверджується головними управліннями охорони здоров’я міських держадміністрацій.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період із додержанням вимог статті 12 Закону № 504.
Зазначеною статтею передбачено, що в разі поділу щорічної відпустки основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки надається працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до статті 78 КЗпП дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, до щорічної відпустки працівника не включаються.
У випадку, наведеному в запитанні, саме довідка довільної форми, видана відповідно до пункту 2.17 Інструкції № 455, є тим документом, який засвідчує дні тимчасової непрацездатності працівника під час медичного обстеження з метою встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці. Підтвердженням цього є роз’яснення Міністерства охорони здоров’я України, надані в листі від 26 травня 2007 р. № 3.51-4/4272-Д/3-6759, відповідно до якого зазначена довідка є документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, і прирівнюється до листка непрацездатності.
Враховуючи зазначене вище, щорічна відпустка працівника може бути перенесена на інший період або продовжена у разі надання ним довідки про проходження обстеження у спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі (лист Мінпраці від 20 серпня 2010 р. № 233/18/99-10). Крім того, підприємство на підставі довідки Інституту медицини праці АМН України має оплатити період перебування працівника під час його щорічної відпустки на медичному обстеженні (з розрахунку середнього заробітку), але за умови (на думку Мінпраці), що працівника було направлено на обстеження до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу з приводу встановлення причинного захворювання з умовами праці в порядку проходження періодичного або позачергового медичного огляду.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
Введення посад медичного персоналу в закладах охорони здоров’я регулюється наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33, зі змінами (далі — Наказ № 33). Штатні нормативи для онкологічних торакальних відділень наведено у Додатку 24 до Наказу № 33.
Згідно з пунктом 3 Додатку 24 посади лікарів-онкологів-хірургів вводяться з розрахунку на 10 ліжок. Отже, якщо у торакальному відділенні є 30 ліжок, то за шатним розписом має бути введено три посади лікарів-онкологів-хірургів.
Посада завідувача торакального відділення у стаціонарах вводиться за наявності не менш як 30 ліжок. При цьому у відділеннях з кількістю ліжок до 50 посада завідувача вводиться замість 0,5 посади лікаря, а у відділеннях з числом ліжок 50 і більше — понад посади лікарів (підпункт «б» пункту 7 Додатка 24).
За умов, що наводяться у запитанні, у торакальному відділенні вводиться посада завідувача замість 0,5 посади лікаря, і за шатним розписом у відділенні має бути затверджено такі посади лікарського персоналу:
·        1 посада завідувача відділення (лікаря-онколога-хірурга);
·        2,5 посади лікарів-онкологів-хірургів.
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

 
Відповідає Олена Загорецька, канд. іст. наук, с.н.с., провідний науковий співробітник відділу документознавства УНДІАСД
 
По-перше, відзначимо, що строк зберігання документів будь-якого підприємства, установи чи організації, зокрема медичного закладу, залежить від конкретних видів документів і встановлюється для кожної групи документів окремо. Тобто слід уточнити, які саме документи (розрахунки, висновки, довідки, свідоцтва, акти, листи тощо) утворюються у цьому медичному закладі. Якщо приватний медичний заклад не є фондоутворювачем Національного архівного фонду, то максимальний строк зберігання документів, що утворюються в результаті його діяльності, встановлюється «До ліквідації організації». Це означає, що документи мають бути внесені до опису справ тривалого зберігання. У разі ліквідації медичного закладу вони підлягають експертизі цінності і залежно від її результатів ті з них, які стосуються прав громадян та інтересів держави, вносяться до описів постійного зберігання та з особового складу і передаються до відповідних архівних установ.

По-друге, за даними Державної архівної служби України на сьогоднішній день не погоджено з ЦЕПК Укрдержархіву й не впроваджено жодного переліку типових документів, що утворюються у закладах охорони здоров’я. Останній, що був чинним в Україні перелік таких документів затверджено наказом Минздрава СССР від 30 травня 1974 р. № 493 «О введении в действие Перечня документов со сроками хранения министерства здравоохранения СССР, органов, учреждений, организаций, предприятий системы здравоохранения», алевідповідно до наказу № 179 від 30.06.98 «Про доповнення до наказу МОЗ України від 18.04.96 № 81 «Про визнання такими, що не застосовуються в Україні, наказів МОЗ СРСР» він втратив чинність. Аналогічного переліку до цього часу розроблено і затверджено не було.

 
Тому за більш детальними роз’ясненнями з приводу встановлення строків зберігання документів, що утворюються в результаті діяльності підприємств, установ і організацій системи охорони здоров’я України слід звертатися безпосередньо до Міністерства охорони здоров’я України.
 
Крім того, при визначенні строків зберігання документів можна користуватися наказом Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 р. № 41 «Про затвердження Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання документів» (зі змінами та доповненнями до нього).
З приводу знищення документації або передання її третій особі в результаті реорганізації або ліквідації медичного закладу слід керуватися наказом Державного комітету архівів України від 16 березня 2001 р. № 16 «Про затвердження Правил роботи архівних підрозділів органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій» (зі змінами), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 8 травня 2001 р. за № 407/5598. А саме, розділом 12 «Порядок приймання-передавання документів (справ) під час зміни керівника установи, керівника архіву, реорганізації або ліквідації установи» зазначених Правил роботи архівних підрозділів.
Якщо приватний медичний заклад повністю ліквідується, то приймання-передавання до архівів або знищення документації цього закладу входить до обов’язків ліквідаційної комісії. А у випадку реорганізації медичного закладу з передачею його функцій іншому суб’єкту господарської діяльності останній приймає за актом документи, не завершені в діловодстві закладу, який реорганізується, а також його архів.
У разі реорганізації медичного закладу, коли з його складу виокремлюється структурний підрозділ, якому надаються права самостійного закладу, останньому передаються документи, не закінчені в діловодстві, що належать до профілю діяльності новоствореного медичного закладу, а також документи з особового складу працівників, які перейшли на роботу до новоствореного закладу.

"Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
Статтею 169 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі — КЗпП) та статтею 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (далі — Закон № 2694) встановлено обов’язок роботодавця за свої кошти організовувати та забезпечувати фінансування проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Відповідно до статті 17 Закону № 2694 роботодавець зобов’язаний також забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
·        за заявою працівника, якщо той вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
·        за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я не дозволяє працівникові виконувати трудові обов’язки.
Процедуру проведення попереднього, періодичних та позачергових медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов’язковому медичному огляді осіб віком до 21 року, визначено Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 р. № 246 (далі — Порядок № 246).
Згідно з пунктом 2.5 Порядку № 246 роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує, зокрема, організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та зумовлені виробничими факторами захворювання і відповідну медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.
Попередній (періодичний) медичний огляд здійснюється комісією з проведення медичних оглядів лікувально-профілактичного закладу (п. 2.8 Порядку № 246).
За потреби комісія має право направити працівника з підозрою на захворювання, а також працівника зі стажем роботи понад 10 років на додаткове обстеження, консультації та оздоровчі заходи до спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, на кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти (п. 2.18 Порядку № 246).
Відповідно до пункту 4.2.2 Порядку № 246 спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, які мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти проводять поглиблене медичне обстеження працівників.
Пунктом 2.17 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі — Інструкція № 455), особам, які проходять обстеження з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу.
Законодавство надає окремі гарантії працівникам, що направляються на обстеження до медичного закладу. Відповідно до статті 123 КЗпП за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити такі обстеження (ст. 169, 191 КЗпП), зберігається середній заробіток за місцем роботи. Те саме передбачено пунктом 2.21 Порядку № 246. Розрахунок середньомісячної заробітної плати, яка зберігається за працівником під час медичного обстеження, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.
Підставою для виплати середнього заробітку є довідка, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу (у наведеному випадку — Інституту медицини праці АМН України). Список відповідних закладів затверджується головними управліннями охорони здоров’я міських держадміністрацій.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період із додержанням вимог статті 12 Закону № 504.
Зазначеною статтею передбачено, що в разі поділу щорічної відпустки основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки надається працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до статті 78 КЗпП дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, до щорічної відпустки працівника не включаються.
У випадку, наведеному в запитанні, саме довідка довільної форми, видана відповідно до пункту 2.17 Інструкції № 455, є тим документом, який засвідчує дні тимчасової непрацездатності працівника під час медичного обстеження з метою встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці. Підтвердженням цього є роз’яснення Міністерства охорони здоров’я України, надані в листі від 26 травня 2007 р. № 3.51-4/4272-Д/3-6759, відповідно до якого зазначена довідка є документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, і прирівнюється до листка непрацездатності.
Враховуючи зазначене вище, щорічна відпустка працівника може бути перенесена на інший період або продовжена у разі надання ним довідки про проходження обстеження у спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі (лист Мінпраці від 20 серпня 2010 р. № 233/18/99-10). Крім того, підприємство на підставі довідки Інституту медицини праці АМН України має оплатити період перебування працівника під час його щорічної відпустки на медичному обстеженні (з розрахунку середнього заробітку), але за умови (на думку Мінпраці), що працівника було направлено на обстеження до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу з приводу встановлення причинного захворювання з умовами праці в порядку проходження періодичного або позачергового медичного огляду.
 
 "Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
 

Порядок атестації лікарів затверджено наказом МОЗ України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359.
До медичної діяльності допускаються особи, які здобули спеціальну підготовку та дістали звання «Лікар-спеціаліст» у вищих навчальних закладах згідно з Переліком, затвердженим наказом МОЗ України «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25 грудня 1992 р. № 195.
Отже, звання «Лікар-спеціаліст» з конкретної лікарської спеціальності присвоюється особам, які закінчили вищий навчальний заклад (медичний університет), пройшли навчання в інтернатурі та отримали сертифікат лікаря-спеціаліста з певної спеціальності після проходження атестації на визначення знань і практичних навичок (п. 2.1 Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України від 19 грудня 1997 р. № 359). Термін дії сертифіката п’ять років, після чого право на подальшу роботу протягом наступних п’яти років надає підтвердження або підвищення кваліфікації після атестації на кваліфікаційну категорію або підтвердження звання лікаря-спеціаліста після стажування.
Особи, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, та особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності без попереднього проходження стажування, порядок якого затверджено наказом МОЗ України «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності» від 17 березня 1993 р. № 48. Термін чергової атестації таких осіб відповідно переноситься.
Тому якщо жінка, яка працює на посаді лікаря-кардіолога, отримала листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, а потім перебувала у відпустці для догляду за дитиною до трьох років, після виходу на роботу має пройти стажування для отримання сертифіката лікаря-спеціаліста, після чого може бути направлена на курси підвищення кваліфікації для підтвердження або присвоєння відповідної категорії.
 

"Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України.
 
 
Формування штатів станцій (відділень) швидкої медичної допомоги здійснюється на підставі штатних нормативів, затверджених додатком 31 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33 (зі змінами), який погоджено з Міністерством фінансів України. Згідно з пунктом 1 приміток до розділу ІІ цього додатка кількість виїзних бригад швидкої медичної допомоги визначається за нормативом 0,7 на 10 тис. населення. Виходячи з цього нормативу, місцеві органи самоврядування визначають штати цих закладів (підрозділів), а фінансові органи виділяють обсяги фінансування закладів охорони здоров’я на відповідній території.
Питання організації надання цілодобової екстреної медичної допомоги дорослому і дитячому населенню на догоспітальному етапі при невідкладних станах регулюються наказом МОЗ України «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню в Україні» від 29 серпня 2008 р. № 500. За цим наказом норматив кількості виїзних бригад швидкої медичної допомоги встановлено 1,0 на 10 тис. населення. Враховуючи, що зазначений наказ не погоджено з Міністерством фінансів України та відповідні зміни не внесено до наказу № 33, ця норма не може застосовуватися для розрахунку кількості виїзних бригад.
"Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

Згідно з Методичними вказівками МОЗ СРСР "Применение расчетных норм времени на клинические лабораторне исследования" (1990 р.) проведено розрахунок витрат робочого часу медперсоналу клініко-діагностичної лабораторії дитячої міської лікарні на проведення досліджень, розрахунок річного бюджету робочого часу персоналу та розрахунок чисельності посад лаборантів на виконаний обсяг роботи. При зіставленні кількості введених до штатного розпису посад лаборантів та кількості посад, розрахованої за обсягом виконаної протягом року роботи, виявлено серйозну розбіжність. Надайте, будь ласка, роз’яснення, чи є правомірним призначення доплати медпрацівникам за виконану роботу у вищезазначеному випадку, враховуючи недоцільність розрахунку штатних посад лаборантів відповідно до додатка 26 до наказу МОЗ України від 23 лютого 2000 р. № 33. Кому із медпрацівників клініко-діагностичної лабораторії, в якому випадку та в якому обсязі підвищуються посадові оклади? Чи правомірно підвищення окладу за паразитологічні дослідження? Відповідно яким нормативним документам працівники дитячої лікарні мають право отримувати кошти на оздоровлення

 

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

 
Для визначення кількості штатних посад працівників дитячих міських лікарень застосовуються штатні нормативи, затверджені розділом «Б» додатка 4 до наказу МОЗ України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33 і, за наявності поліклініки або поліклінічного підрозділу, — додатком 30 до зазначеного наказу (далі — Наказ № 33).
Зокрема, у поліклініці норматив лаборантів встановлено з розрахунку одна посада на вісім лікарів амбулаторного прийому. Отже, за наявності у поліклініці за штатним розписом 30 посад лікарів кількість лаборантів становить 3,75 посади.
Кількість посад лаборантів у стаціонарі визначається за нормативом з розрахунку одна посада на 60 ліжок, що становить, за наявності у лікарні 40 ліжок, — 0,75 посади (40 ліж. : 60 ліж. = 0,67 посади. Пунктом 5 приміток до додатка 4 визначено, що при розрахунку кількості штатних посад застосовується порядок заокруглення, наведений у пункті 8 приміток до додатка 1. Таким чином, цифра 0,67 округлюється до 0,75 посади).
Крім того, за умови проведення в клініко-діагностичній лабораторії біохімічних, бактеріологічних, імунологічних досліджень посади лаборантів вводяться додатково за нормативами обсягу відповідних досліджень за минулий рік, які наведені у пункті 14 додатка 26 до наказу № 33 (пункт 8 приміток до додатка 4).
Через невелику кількість проведених у 2010 році біохімічних та цитологічних досліджень посади лаборантів не можуть бути введені в лабораторії, а для проведення імунологічних досліджень за нормативами може бути введено одну посаду лікаря-лаборанта імунолога, дві посади лаборантів та одну посаду молодшої медичної сестри.
Таким чином, якщо у штаті лабораторії є вакантні посади, а перелічені дослідження здійснюють штатні працівники лабораторії, то їм встановлюють доплату за суміщення посад (професій) або за збільшення обсягу виконуваної роботи у розмірі до 50 відсотків посадового окладу. Крім того, зазначеним працівникам може встановлюватися надбавка за складність і напруженість у роботі в розмірі до 50 відсотків посадового окладу та надаватися премія за результатами діяльності лабораторії (пункти 3 та 5 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519; далі — Наказ № 308).
Відповідно до пункту 2.19 додатка 3 до Наказу № 308 медичні працівники клініко-діагностичних лабораторій мають право на підвищення посадових окладів на 15 відсотків за роботу з хімічними речовинами, зарахованими до алергенів, перелік яких наведено у додатку 7 до Наказу № 308. За проведення паразитологічних лабораторних досліджень підвищення посадових окладів не передбачено.
Що стосується питання надання допомоги на оздоровлення, то згідно з пунктом 5.11 Наказу № 308 керівникам закладів надано право в межах фонду оплати праці, передбаченого в кошторисі доходів і видатків, виплачувати працівникам матеріальну допомогу, в тому числі на оздоровлення, в розмірі не більше одного посадового окладу на рік.
З 1 січня 2012 року медичним і фармацевтичним працівникам зазначену допомогу будуть виплачувати згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2011 р. № 524, для чого у бюджеті будуть виділені додаткові кошти.
"Практика управління медичним закладом", № 10, 2011

 
На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, консультант з питань умов праці
 
Відповідно до статті 23 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 р. № 2586-III (далі — Закон № 2586) працівники протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, мають право на щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування, а також на щорічну відпустку тривалістю не менш як 36 календарних днів.
Працівники протитуберкульозних закладів, які захворіли на туберкульоз унаслідок виконання службових обов’язків, мають право на першочергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством, на щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування в спеціальних санаторіях, а також на щорічну відпустку тривалістю 45 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.
Термін «щорічні відпустки» як вид відпусток, передбачений статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504), включає в себе основну відпустку (ст. 6 Закону № 504), додаткову відпустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці (ст. 7 Закону № 504), додаткову відпустку за особливий характер праці (ст. 8 Закону № 504), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до зазначеного вище працівникам протитуберкульозних закладів, які надають медичну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, слід надавати щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів, а в разі захворювання на туберкульоз унаслідок виконання службових обов’язків — 45 календарних днів.
Отже, щорічні додаткові відпустки працівникам, які користуються щорічною відпусткою на підставі статті 23 Закону № 2586, не надаються, оскільки вони вже включені до тривалості щорічної відпустки.
Якщо працівник відповідно до Закону № 504 має право на щорічну (основну та додаткову) відпустку більшої тривалості, він може скористатися своїм правом і одержати відпустку згідно з цим Законом.
Приміром, якщо лікар–фтизіатр, який систематично виконує рентгенодіагностичні дослідження у туберкульозній (протитуберкульозній) установі, має право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до 11 календарних днів згідно з розділом ХVІІ «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» (поз. 7) Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679, зі змінами), і є інвалідом ІІ групи, то в цьому разі тривалість щорічної відпустки складатиметься з 30 календарних днів щорічної основної відпустки (встановлено для інвалідів І і ІІ груп згідно зі статтею 6 Закону № 504) та до 11 календарних днів щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, тобто всього до 41 календарного дня.
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

 
На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, консультант з питань умов праці
 
Право на скорочену тривалість робочого тижня за роботу із шкідливими умовами праці визначається відповідно до Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163 (далі — Перелік).
Згідно з підрозділом «Фізіотерапевтичні кабінети (відділення)» розділу 32 «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Переліку на скорочену тривалість робочого тижня за роботу із шкідливими умовами праці, а саме — 36 годин на тиждень — мають право лікарі, молодші спеціалісти з медичною освітою, молодші медичні сестри та прибиральники виробничих приміщень, зайняті повний робочий день у приміщеннях грязеторфолікарень та озокеритолікарень, а також молодші медичні сестри та робітники, зайняті підвезенням та підігріванням грязі та очищенням брезентів від лікувальної грязі та озокериту.
Порядком застосування зазначеного Переліку, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р. № 122, встановлено: якщо в Переліку зазначено «постійно зайнятий» або «постійно працює», скорочена тривалість робочого часу відповідно до вказаної в Переліку тривалості встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у цих умовах протягом всього робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій і посад.
У разі відсутності таких записів скорочена тривалість робочого часу, згідно із зазначеною в Переліку тривалістю, встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий в шкідливих умовах праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці, проведеної відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442.
Доплати до посадових окладів у закладах охорони здоров’я здійснюється відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення».
Оскільки у запитанні бракує даних щодо назви професії та лікувального закладу, надати конкретну відповідь немає можливості.
"Практика управління медичним закладом", № 9,2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту організаційної роботи Федерації профспілок України
 
 
В охороні здоров’я немає підвищень заробітної плати за вищу освіту. Тут діють дещо інші норми. Зокрема, фахівці, які здобули вищу немедичну освіту (психологи, біологи, ентомологи, зоологи та ін.), мають право працювати на посадах, які вводяться замість посад лікарів. Як правило, ці посади вводяться в різних лабораторіях. При цьому посадові оклади таких фахівців встановлюються за тарифними розрядами, передбаченими для лікарів інших спеціальностей відповідних кваліфікаційних категорій відповідно до пункту 2.2.6 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених спільним наказом Міністерство праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України 5 жовтня 2005 р. № 308/519.
Ці посадові оклади значно вищі, ніж у фельдшерів. Так, посадові оклади спеціалістів з вищою немедичною освітою (як і лікарів), які мають кваліфікаційну категорію, встановлюються за 13 тарифікаційним розрядом, у той час як для фельдшерів — за 10 тарифним розрядом. Для спеціалістів з першою кваліфікаційною категорією — за 12 тарифним розрядом, з другою — за 11 розрядом, без кваліфікаційної категорії — за 10 тарифним розрядом. Для фельдшерів з такою ж кваліфікаційною категорією — це відповідно за 9, 8 чи 7 тарифні розряди.
Радимо вам подати відповідну заяву керівнику установи щодо переведення вас на посаду відповідного фахівця, надавши при цьому документи про здобуту вищу немедичну освіту. При продовженні роботи на посаді фельдшера посадовий оклад залежатиме лише від кваліфікаційної категорії.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту організаційної роботи Федерації профспілок України
 
 
Пенсії за вислугу років і нині призначаються за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-Х11 (далі — Закон «Про пенсійне забезпечення»), тобто за нормами старого пенсійного законодавства. Ним передбачено, що медичні працівники мають право на пенсію за вислугу років, яка призначається незалежно від віку медичного працівника, але за умови, що такий працівник має не менше 25 років спеціального стажу роботи. Тобто закон висуває єдину вимогу: наявність спеціального стажу роботи, а не просто виду трудової діяльності, до якого належить час навчання в медінституті. Таким чином, до спеціального стажу роботи буде зараховано період роботи на посаді фельдшера закладу охорони здоров’я чи освіти та період роботи лікарем закладу охорони здоров’я чи закладу освіти. Час навчання в медичному інституті до спеціального стажу роботи не зараховується.
Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачені пільги щодо обчислення стажу за роботу в деяких медичних закладах. Зокрема, робота в лепрозорних і протичумних закладах, у закладах (відділеннях) для лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, у патологоанатомічних і реанімаційних відділеннях лікувальних закладів зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За період після 1 січня 2004 року (коли набув чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вiд 9 липня 2003 р. № 1058-IV) до страхового стажу зараховуються лише ті періоди роботи чи іншої діяльності, за які було сплачено внески до Пенсійного фонду. При цьому ніяких пільг щодо обчислення страхового стажу немає, а тому періоди роботи після 1 січня 2004 року враховуються до страхового стажу лише в одинарному розмірі.
Однак, беручи до уваги ту норму, що пенсії за вислугу років та на пільгових умовах призначаються за нормами Закону «Про пенсійне забезпечення», то і спеціальний стаж для призначення пенсій за вислугу років визначається відповідно до цього закону, тобто у подвійному розмірі тим працівникам, які працюють у патологоанатомічних, реанімаційних відділеннях, в інфекційних та психіатричних закладах охорони здоров’я тощо.
Утім, варто пам’ятати, що при призначенні пенсії за вислугу років враховуються періоди роботи на основній роботі, які зазначено у трудовій книжці. У випадку, наведеному в запитанні, йдеться про роботу за сумісництвом на посаді, де обрахування стажу роботи проводиться в подвійному розмірі. Однозначної норми законодавства щодо обчислення стажу роботи у цьому випадку не встановлено. Разом з тим, органи Пенсійного фонду зазвичай обраховують стаж за записами у трудовій книжці за основним місцем роботи. Раджу звернутися до Міністерства праці та соціальної політики України щодо надання конкретної консультації.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту організаційної роботи Федерації профспілок України
 
 
Міністерством охорони здоров’я України 25 грудня 1992 р. був виданий наказ № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю», який передбачав можливість обіймати посаду лаборанта тим особам, які закінчили середній спеціальний медичний навчальний заклад та здобули кваліфікацію медичної сестри. При цьому медична сестра мала право обіймати посади не тільки медичних сестер усіх найменувань, а й завідувачів молочних кухонь, інструкторів з трудової терапії чи лікувальної фізкультури, гіпсових техніків-ортезистів, рентгенлаборантів та медичних статистиків.
У 2002 році наказом Міністерства охорони здоров’я України № 117 від 29 березня було затверджено Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров’я». Зазначеним Довідником встановлювалися кваліфікаційні вимоги до усіх посад у галузі охорони здоров’я, які висували дещо інші вимоги до освіти спеціалістів, здобуття якої дає право обіймати ті чи інші посади.
Зокрема, до лаборанта (медицина) Довідником кваліфікаційних характеристик висуваються такі кваліфікаційні вимоги, як: неповна вища освіта (молодший спеціаліст) або базова вища освіта (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», за спеціальністю «Лабораторна діагностика». Спеціалізація за фахом «Клінічна діагностика». Без стажу роботи.
Отже, нині для того щоб мати право обіймати посаду лаборанта, медична сестра справді повинна пройти відповідну спеціалізацію з лабораторної діагностики незалежно від того, працюватиме вона лаборантом на повну чи неповну ставку.
Разом з тим, у ситуації, про яку повідомляє дописувачка, вона фактично була допущена до роботи за посадою лаборанта і відпрацювала свою місячну норму робочого часу із розрахунку 0,25 ставки. У цьому випадку законодавство України її захищає, адже і Кодексом законів про працю Українивід 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (зі змінами), і Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВРчітко передбачено, що будь-яка праця має бути оплачена.
Радимо звернутися до керівника вашої організації та її профспілкової організації для врегулювання питання щодо оплати вашої праці.
 
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту організаційної роботи Федерації профспілок України
 
 
Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 «Охорона здоров’я», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я 29 березня 2002 р. № 117, справді визначено, що посада головної медичної сестри належить до керівників поряд з головним лікарем обласної, центральної міської, міської, центральної районної та районної лікарень.
Довідником передбачено, що головна медична сестра здійснює управлінську та представницьку діяльність. Бере участь в організації лікувально-профілактичної та адміністративно-господарської діяльності закладу охорони здоров’я. Організовує роботу з добору і розстановки середнього та молодшого медичного персоналу. Забезпечує високу якість надання медичної допомоги шляхом раціональної організації праці середнього і молодшого медичного персоналу. Керує роботою підлеглого персоналу щодо виконання призначень лікарів, правил прийому і виписки хворих, догляду за пацієнтами. Розробляє і впроваджує заходи щодо підвищення кваліфікації середніх медичних працівників, а також проходження атестації середніми медичними працівниками. Несе відповідальність за облік, розподіл, витрати і зберігання матеріалів і медикаментів, у точу числі отруйних і наркотичних лікарських засобів. Створює належні виробничі умови, забезпечує додержання співробітниками правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці і протипожежного захисту. Аналізує показники роботи середнього медичного персоналу закладу, вживає заходів щодо їх оптимізації, видає відповідні директивні документи з цього питання. Контролює дотримання санітарно-гігієнічного та протиепідемічного режиму закладу. Дотримується правил медичної деонтології. Постійно удосконалює свій професійний рівень.
На посаду головної медичної сестри може бути призначена особа, яка має неповну вищу освіту (молодший спеціаліст) або базову вищу освіту (бакалавр) за напрямом підготовки «Медицина», спеціальність «Сестринська справа». Серед інших кваліфікаційних вимог до зазначеної посади значаться такі, як: підвищення кваліфікації (цикли удосконалення тощо); наявність посвідчення про присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії з цієї спеціальності; стаж роботи не менше п’яти років.
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту організаційної роботи Федерації профспілок України
 
 
Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХII, який є чинним стосовно призначення пенсій за вислугу років, передбачено право на таку пенсію, незалежно від віку, для працівників освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення за наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України 4 листопада 1993 р. затвердив постанову № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров’я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Пізніше до цієї постанови вносилися зміни згідно з постановами № 1436 від 26 вересня 2002 р. та № 1567 від 17 листопада 2004 р.
Ними передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають:
1.      Лікарі та середній медичний персонал (сучасна назва — молодші спеціалісти з медичною освітою), незалежно від найменування посад, які працюють у:
·        лікарняних закладах;
·        лікувально-профілактичних закладах особливого типу;
·        лікувально-трудових профілакторіях;
·        амбулаторно-поліклінічних закладах;
·        закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги;
·        закладах переливання крові;
·        закладах охорони материнства та дитинства;
·        санаторно-курортних закладах;
·        санітарно-епідеміологічних закладах;
·        діагностичних центрах.
2.      Провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти, які працюють у:
·        аптеках;
·        аптечних кіосках;
·        аптечних магазинах;
·        контрольно-аналітичних лабораторіях.
3.      Лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у:
·        медико-соціальних експертних комісіях;
·        бюро судово-медичної експертизи.
4.      Учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги, які працюють у:
·        дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах;
·        дитячих відділеннях лікарень;
·        будинках дитини;
·        санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
Дезінфектори не є молодшими спеціалістами з медичною освітою, адже ця посада не передбачає спеціальної медичної освіти, тому Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників галузі охорони здоров’я їх віднесено до робітників. Саме тому їм не призначають пенсії за вислугу років, як це робиться для лікарів чи середнього медичного персоналу.
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

 
На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває в трудових відносинах з підприємством і тому має право на відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами так само, як і за основним місцем роботи.
Надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами наказом роботодавця не оформляється ані за основним місцем роботи, ані за місцем роботи за сумісництвом.
Підставою для надання такої відпустки за основним місцем роботи є листок непрацездатності, а за місцем роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена в установленому порядку, тобто відпустка починається з того дня, з якого відкрито листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.
Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-III (далі — Закон № 2240) допомога по вагітності та пологах, яка виплачується за період відповідної відпустки, надається за основним місцем роботи і за місцем роботи за сумісництвом.
Допомога по вагітності та пологах виплачується за основним місцем роботи на підставі листка непрацездатності, виданого в установленому порядку, а за місцем роботи за сумісництвом — копії листка непрацездатності, засвідченої підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи (частина перша ст. 51 Закону № 2240). Усиновителі мають надати ще й рішення суду про усиновлення.
Рішення про призначення чи про відмову в призначенні допомоги по вагітності та пологах застрахованим особам ухвалює комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства. Рішення обов’язково записується в протоколі засідання комісії (частина третя ст. 50 Закону № 2240).
Ані керівник підприємства, ані інша посадова особа не мають права приймати рішення щодо призупинення або відмови у призначенні допомоги по вагітності та пологах.
Документи для призначення допомоги по вагітності та пологах розглядаються комісією (уповноваженим) із соціального страхування не пізніше 10 днів із дня їх надходження (частина перша ст. 52 Закону № 2240).
Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою допомоги.
Виплата допомоги по вагітності та пологах, призначеної застрахованій особі, здійснюється в найближчий після дня призначення комісією (уповноваженим) із соціального страхування строк, установлений для виплати заробітної плати на підприємстві (частина друга ст. 52 Закону № 2240).
У разі відмови підприємства за місцем роботи за сумісництвом виплатити допомогу по вагітності та пологах працівниця має звернутися до територіального органу Держпраці України, який здійснює нагляд і контроль за додержанням законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Якщо допомогу по вагітності та пологах було призначено комісією (уповноваженим) із соціального страхування підприємства, але своєчасно не одержано застрахованою особою, допомога виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком у розмірі, встановленому на момент настання страхового випадку (тобто відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами).
Суми допомоги по вагітності та пологах, не одержані з вини органу, що призначає матеріальне забезпечення, виплачуються застрахованій особі за минулий час із дотриманням вимог законодавства про індексацію грошових доходів населення (абзац третій частини п’ятої ст. 52 Закону № 2240).
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 3 липня 1991 р. № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078. За цим Порядком допомога по вагітності та пологах індексації не підлягає, оскільки вона обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати, яка, у свою чергу, вже враховує щомісячну суму індексації як складову частину оплати праці.
Водночас чинним законодавством передбачено відшкодування частини грошових доходів, втрачених через несвоєчасну виплату. Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати з 1 січня 2001 року нараховується згідно із Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 р. № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159. Цей Порядок поширюється на підприємства всіх форм власності та господарювання і застосовується в усіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.
Компенсація громадянам нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів (що не мають одноразового характеру), зокрема допомоги по вагітності та пологах, провадиться в разі затримання їх виплати на один і більше календарних місяців. Сума компенсації нараховується і сплачується в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.
Щодо правомірності звільнення працівника з роботи за сумісництвом, то таке звільнення здійснюється з підстав, передбачених законодавством. Крім того, сумісник може бути звільнений у разі прийняття на постійну роботу працівника, який не є сумісником, або з урахуванням обмежень на роботу за сумісництвом у зв’язку з особливими умовами та режимом праці без виплати вихідної допомоги (п. 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. № 43).
Якщо ж особа працює за сумісництвом на недержавному (некомунальному) підприємстві, вона може бути звільнена лише за наявності загальних підстав, передбачених законодавством.
Слід зауважити, що чинним законодавством не встановлено чіткого визначення термінів «основне місце роботи» і «робота на умовах сумісництва». Єдиним критерієм, установленим нормативно-правовими актами України для розмежування цих понять, є місце ведення трудової книжки працівника. Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58, установлено, що трудові книжки на осіб, які працюють за сумісництвом, ведуться лише за місцем основної роботи.
Таким чином, ознаками роботи працівника за сумісництвом є:
·        робота на умовах трудового договору;
·        робота у вільний від основної роботи час на тому самому або на іншому підприємстві.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) право на відпустки забезпечується наданням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади). Тому на період перебування жінки у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, а потім, за її бажанням, у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за жінкою зберігається місце роботи (посада) як за основним місцем роботи, так і на роботі за сумісництвом.
Крім того, відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі — КЗпП) звільнення з ініціативи роботодавця вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язково працевлаштовують таких жінок у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше як три місяці з дня закінчення строкового трудового договору.
Отже, застрахованим особам, які перебувають у відпустках у зв’язку з вагітністю та пологами, законодавством гарантовано збереження місця роботи (посади) згідно з трудовим договором за основним місцем роботи і за сумісництвом.
Водночас законодавство не забороняє керівникові підприємства за місцем роботи працівниці за сумісництвом прийняти іншого працівника для заміщення тимчасово вільної посади на період перебування жінки у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами. Збереження місця роботи (посади) на підприємстві за працівницею, яка перебуває у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, обумовлює строковість трудового договору працівника, якого приймають на її місце.
Згідно з частиною другою статті 23 КЗпП строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не може бути встановлено на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавством.
Саме перебування працівниці у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами є законною перешкодою для укладення безстрокового трудового договору з іншим працівником. Факт укладення трудового договору з тимчасовим працівником, якого прийнято на час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами працівника-сумісника, має бути відображений у заяві тимчасового працівника про прийняття на роботу та в наказі (розпорядженні) роботодавця, з яким цей договір укладається.
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

 
На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
Статтею 169 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (далі — КЗпП) та статтею 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII (далі — Закон № 2694) встановлено обов’язок роботодавця за свої кошти організовувати та забезпечувати фінансування проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Відповідно до статті 17 Закону № 2694 роботодавець зобов’язаний також забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
·        за заявою працівника, якщо той вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
·        за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я не дозволяє працівникові виконувати трудові обов’язки.
Процедуру проведення попереднього, періодичних та позачергових медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов’язковому медичному огляді осіб віком до 21 року, визначено Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 р. № 246 (далі — Порядок № 246).
Згідно з пунктом 2.5 Порядку № 246 роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує, зокрема, організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та зумовлені виробничими факторами захворювання і відповідну медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань.
Попередній (періодичний) медичний огляд здійснюється комісією з проведення медичних оглядів лікувально-профілактичного закладу (п. 2.8 Порядку № 246).
За потреби комісія має право направити працівника з підозрою на захворювання, а також працівника зі стажем роботи понад 10 років на додаткове обстеження, консультації та оздоровчі заходи до спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, на кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти (п. 2.18 Порядку № 246).
Відповідно до пункту 4.2.2 Порядку № 246 спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади, які мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти проводять поглиблене медичне обстеження працівників.
Пунктом 2.17 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455 (далі — Інструкція № 455), особам, які проходять обстеження з приводу встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України, видається довідка довільної форми, засвідчена підписом головного лікаря і печаткою лікувально-профілактичного закладу.
Законодавство надає окремі гарантії працівникам, що направляються на обстеження до медичного закладу. Відповідно до статті 123 КЗпП за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов’язаними проходити такі обстеження (ст. 169, 191 КЗпП), зберігається середній заробіток за місцем роботи. Те саме передбачено пунктом 2.21 Порядку № 246. Розрахунок середньомісячної заробітної плати, яка зберігається за працівником під час медичного обстеження, здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.
Підставою для виплати середнього заробітку є довідка, засвідчена підписом головного лікаря та печаткою лікувально-профілактичного закладу (у наведеному випадку — Інституту медицини праці АМН України). Список відповідних закладів затверджується головними управліннями охорони здоров’я міських держадміністрацій.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, щорічна відпустка має бути перенесена на інший період або продовжена. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період із додержанням вимог статті 12 Закону № 504.
Зазначеною статтею передбачено, що в разі поділу щорічної відпустки основна безперервна її частина має становити не менше 14 календарних днів. Невикористана частина щорічної відпустки надається працівникові, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до статті 78 КЗпП дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку, до щорічної відпустки працівника не включаються.
У випадку, наведеному в запитанні, саме довідка довільної форми, видана відповідно до пункту 2.17 Інструкції № 455, є тим документом, який засвідчує дні тимчасової непрацездатності працівника під час медичного обстеження з метою встановлення причинного зв’язку захворювання з умовами праці. Підтвердженням цього є роз’яснення Міністерства охорони здоров’я України, надані в листі від 26 травня 2007 р. № 3.51-4/4272-Д/3-6759, відповідно до якого зазначена довідка є документом, що засвідчує тимчасову непрацездатність громадян, і прирівнюється до листка непрацездатності.
Враховуючи зазначене вище, щорічна відпустка працівника може бути перенесена на інший період або продовжена у разі надання ним довідки про проходження обстеження у спеціалізованому лікувально-профілактичному закладі (лист Мінпраці від 20 серпня 2010 р. № 233/18/99-10). Крім того, підприємство на підставі довідки Інституту медицини праці АМН України має оплатити період перебування працівника під час його щорічної відпустки на медичному обстеженні (з розрахунку середнього заробітку), але за умови (на думку Мінпраці), що працівника було направлено на обстеження до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу з приводу встановлення причинного захворювання з умовами праці в порядку проходження періодичного або позачергового медичного огляду.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
Введення посад медичного персоналу в закладах охорони здоров’я регулюється наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33, зі змінами (далі — Наказ № 33). Штатні нормативи для онкологічних торакальних відділень наведено у Додатку 24 до Наказу № 33.
Згідно з пунктом 3 Додатку 24 посади лікарів-онкологів-хірургів вводяться з розрахунку на 10 ліжок. Отже, якщо у торакальному відділенні є 30 ліжок, то за шатним розписом має бути введено три посади лікарів-онкологів-хірургів.
Посада завідувача торакального відділення у стаціонарах вводиться за наявності не менш як 30 ліжок. При цьому у відділеннях з кількістю ліжок до 50 посада завідувача вводиться замість 0,5 посади лікаря, а у відділеннях з числом ліжок 50 і більше — понад посади лікарів (підпункт «б» пункту 7 Додатка 24).
За умов, що наводяться у запитанні, у торакальному відділенні вводиться посада завідувача замість 0,5 посади лікаря, і за шатним розписом у відділенні має бути затверджено такі посади лікарського персоналу:
·        1 посада завідувача відділення (лікаря-онколога-хірурга);
·        2,5 посади лікарів-онкологів-хірургів.
 
"Практика управління медичним закладом", № 9, 2011

Відповідає Марина Шевченко
канд. мед. наук, магістр державного управління, завідуюча відділом економічних досліджень охорони здоров’я та медичного страхування ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України»
 
У статті 19 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XIIта статті 169 КЗпП визначено, що працівники при прийнятті на роботу та протягом трудової діяльності на тяжких роботах, на роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці чи таких, де є потреба в професійному відборі, повинні проходити попередні та періодичні медичні огляди.
Обов’язкові попередні (до прийняття на роботу) та періодичні профілактичні медичні огляди працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб (далі — працівники), та видача їм особистих медичних книжок проводяться, згідно з Порядком проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559 (далі — Постанова № 559), зарахунокроботодавців (підприємств, установ, організацій аб офізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників).
Відповідно до пункту 2.1 наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій» від 21 травня 2007 р. № 246 (далі — Наказ № 246) попередній (періодичні) медичний огляд працівників проводиться лікувально-профілактичними закладами, що визначаються відповідними наказами Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, головних управлінь та управлінь охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства транспорту та зв’язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного комітету ядерного регулювання України тощо) за погодженням з МОЗ України, а також спеціалізованими ЛПЗ, що мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань, перелік яких затверджений наказом МОЗ України від 25 березня 2003 р. № 33, зареєстрованим у Мін’юсті 10 квітня 2003 р. за № 283/7604, вищими медичними навчальними закладами III–IV рівнів акредитації, які мають кафедри та курси професійних захворювань.
Для проведення попереднього (періодичних) медичного огляду працівників роботодавець повинен укласти або вчасно поновити договір з лікувально-профілактичним закладом та надати йому список працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду. Роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, бере на себе витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні та зумовлені виробничими факторами захворювання і медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань (пп. 2.4, 2.5 Наказу № 246).
Працівники підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, відшкодовують вартість бланка особистої медичної книжки закладам та установам охорони здоров’я, які проводитимуть обов’язкові медичні огляди при проходженні попереднього профілактичного медичного огляду до прийняття на роботу, та у разі необхідності отримання нового бланка цієї книжки у зв’язку з його втратою, зіпсуттям або неможливістю подальшого використання чи придбавають зазначений бланк за власні кошти в організаціях, уповноважених реалізувати бланки суворої звітності.
Витрати закладів та установ охорони здоров’я, пов’язані з проведенням обов’язкових медичних оглядів працівників бюджетних установ та організацій, покриваються за рахунок коштів, передбачених кошторисом на утримання відповідного закладу та установи охорони здоров’я.
Про це також ідеться у листі Міністерства охорони здоров’я України від 7 вересня 2006 р. № 05.01.02-01/1195: «Видатки бюджетів на проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників бюджетних установ та організацій повинні передбачатися в кошторисі лікувально-профілактичногозакладуохорониздоров’я, який буде проводити ці огляди.
У разі відсутності в лікувально-профілактичному закладі можливості проведення окремих видів досліджень, у тому числі бактеріологічних, які є складовою частиною обов`язкових профілактичних медичних оглядів, дослідження можутьпроводитися державною санітарно-епідеміологічною службою на підставі укладених договорів із лікувально-профілактичними закладами.
Відбір матеріалу та його доставка до лабораторій, що будуть проводити дослідження, здійснюється закладами охорони здоров’я. Установа, що проводила дослідження, направляє їх результати до закладу охорони здоров’я, який проводить обов’язковий медичний огляд».
 
"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства соціальної політики України
 
 
Відповідно до статті 166 КЗпП та статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII(далі — Закон «Про охорону праці») право на безоплатне отримання молока або рівноцінних харчових продуктів мають працівники, зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці.
Перелік хімічних речовин, під час роботи з якими в профілактичних цілях рекомендується вживання молока або інших рівноцінних харчових продуктів, затверджено Міністерством охорони здоров’я СРСР 4 листопада 1987 р. № 4430-87 (далі — Перелік хімічних речовин), а постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 р. № 713/П-13 затверджено Порядок безоплатної видачі молока або інших рівноцінних харчових продуктів робітникам і службовцям, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці (далі — Порядок видачі молока).
Віднесення робіт до категорії зі шкідливими та важкими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації відповідних робочих місць за умовами праці в Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 (далі — Постанова № 442).
Отже, оскільки з прийняттям цієї постанови законодавством України врегульовано відносини між власником або уповноваженим ним органом і працівниками щодо реалізації прав на пільги і компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці, право працівників на безоплатне отримання молока або інших рівноцінних харчових продуктів визначається не тільки на основі Переліку хімічних речовин, а й за результатами атестації робочих місць за умовами праці, відповідно до п. 2 Постанова № 442, та з додержанням інших вимог та умов, установлених Порядком видачі молока.
Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, яка застосовується під час проведення атестації робочих місць за умовами праці, визначено, що шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працівника та/або його потомство. Умови і характер праці, за яких рівень шкідливих виробничих факторів не перевищує гігієнічних нормативів, вважаються допустимими.
Пільги і компенсації, передбачені законодавством за роботу із шкідливими умовами праці, за роботу з допустимими умовами праці не надаються.
Підприємства самостійно вирішують питання щодо безоплатної видачі молока або рівноцінних харчових продуктів на підставі зазначених вище нормативних документів та Переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад працівників, яким підтверджено право на пільги і компенсації, складеного атестаційною комісією підприємства за погодженням із профспілкою за результатами атестації робочих місць за умовами праці.
Молоко видається по 0,5 літра за зміну незалежно від її тривалості у дні фактичної зайнятості працівника на роботах, пов’язаних з виробництвом або застосуванням хімічних речовин, передбачених Переліком.
Видача і вживання молока мають здійснюватись у спеціально відведених і обладнаних відповідно до вимог санітарного законодавства приміщеннях.
Не допускається оплата молока грошима, заміна його іншими продуктами харчування, крім рівноцінних, видача молока за декілька змін наперед або за попередні зміни, видача молока додому.
У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання молока або рівноцінних харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором (ст. 7 Закону «Про охорону праці»).
Питання заміни молока іншими харчовими продуктами розглядалось Головним санітарно-епідеміологічним управлінням Міністерства охорони здоров’я України. За висновком НДІ гігієни харчування АМН України від 13 травня 1992 р. допускається заміна молока лише за умови повної відсутності його у торговельній мережі іншими продуктами тваринного походження. А саме, 0,5 л молока можна замінити:
— кисломолочні продукти (кефір, кисле молоко, мацоні тощо) — 500, 0 г;
— сир — 100,0 г;
— сир твердий 24% жирності — 60, 0 г;
— молоко сухе — 55, 0 г;
— молоко згущене стерилізоване без цукру — 200, 0 г;
— яловичина ІІ категорії (сира) — 90, 0 г;
— риба нежирна (сира) — 90, 0 г;
— яйце куряче — 2 шт.
Працівникам, які під час роботи контактують з неорганічними сполуками свинцю, необхідно додатково до молока видавати 2 г пектину у вигляді збагачених ним консервованих рослинних продуктів, фруктових соків, напоїв. Допускається заміна цих продуктів натуральними фруктовими соками з м’якоттю в кількості 250–300 г. Видача цих продуктів має бути організована до початку роботи.
При постійному контакті з неорганічними сполуками свинцю рекомендується замість молока протягом робочого дня вживати кисломолочні продукти.
Особам, які працюють навиробництві і переробленні антибіотиків, замість свіжого молока слід видавати кисломолочні продукти або колібактерин, що виготовлений на основі цільного молока.
Молоко або інші рівноцінні харчові продукти видаються також працівникам, зайнятим на роботах із застосуванням радіоактивних речовин у відкритому вигляді (роботи 1-го та 2-го класів).
Слід зазначити, що молоко не видається працівникам, які отримують безкоштовно лікувально-профілактичне харчування у зв’язку з особливо шкідливими умовами праці.
У випадку якщо концентрація хімічних речовин на робочому місці не перевищує гранично допустимих концентрацій (умови праці допустимі), безоплатна видача молока або інших рівноцінних харчових продуктів в профілактичних цілях можлива й незалежно від концентрації в повітрі робочої зони і тривалості дії хімічних речовин у порядку, встановленому колективним договором, за рахунок власних коштів підприємства (частина третя ст. 7 Закону «Про охорону праці»).
Відповідно до статті 9-1 КЗпП, статті 69 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. № 436-IV підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
Адміністрації підприємств (організацій) мають ефективно вживати заходів щодо ліквідації шкідливих виробничих факторів (хімічних речовин) на робочих місцях, на яких встановлено видачу молока, та приведення умов праці у відповідність із санітарно-гігієнічними нормами і правилами. У разі забезпечення нормальних умов праці адміністрація та профспілковий комітет за погодженням з радою трудового колективу підприємства (об’єднання) приймають рішення щодо припинення видачі молока (п. 3Порядку видачі молока).
Отже, якщо на робочих місцях працівників за результатами атестації робочих місць за умовами праці встановлено перевищення шкідливих виробничих факторів (хімічних речовин), молоко або інші рівноцінні продукти мають видаватись відповідним працівникам безплатно.
 
"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства соціальної політики України
 
 
Атестація робочих місць за умовами праці проводиться відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442. Так, у пункті 4 зазначеного Порядку встановлено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на п’ять років.
Атестації підлягають усі робочі місця, на яких технологічний процес, обладнання, використовувані сировина і матеріали можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів.
Перелік робочих місць, що підлягають атестації, визначає атестаційна комісія підприємства.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Результати атестації використовуються підприємствами і організаціями для здійснення заходів щодо поліпшення умов праці, а також для встановлення пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством.
Правовою підставою для проведення атестації робочих місць за умовами праці є Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 (зі змінами); Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679, зі змінами) та Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163.
"Практика управління медичним закладрм", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства соціальної політики України
 
Для визначення права на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці лікарів, молодших спеціалістів з медичною освітою, молодших медичних сестер з догляду за хворими, молодших медичних сестер, про яких ідеться у запитанні, слід застосовувати позиції 132, 133, 134 розділу ХVІІ «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» (підрозділ «Загальні професії медичних працівників закладів та установ охорони здоров’я, соціального захисту населення та освіти») Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (додаток 2 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 р. № 1674).
Згідно з цими позиціями відповідні працівники мають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці тривалістю до семи календарних днів.
Статтею 8 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР передбачено, що конкретна тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до пунктів 6 і 7 Порядку застосування зазначеного вище Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 30 січня 1998 р. за № 58/2498 (зі змінами, затвердженими наказом Мінпраці України від 4 червня 2003 р. № 150 і зареєстрованими у Мін’юсті 18 червня 2003 р. за № 496/7817), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.
Облік часу, відпрацьованого в зазначених умовах, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.
 
"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України
Пунктом 2.4 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, які затверджено спільним наказом Міністерства праці і соціального захисту та Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519, справді передбачено для керівників закладів охорони здоров’я певні підвищення посадових окладів, що встановлюються за тарифним розрядом за групою з оплати праці за наявності кваліфікаційної категорії за спеціальністю «організація та управління охороною здоров’я».
Разом з тим підпунктом 2 цього пункту передбачені певні винятки. Стосуються вони головних лікарів дільничних лікарень, лікарських амбулаторій та керівників ЦМСЕ. Їм підвищення посадових окладів за наявність кваліфікаційної категорії здійснюється за будь-якою лікарською спеціальністю.
У разі призначення з числа лікарів керівника закладу, установи або заступника керівника йому протягом трьох років з дня призначення на керівну посаду здійснюється підвищення посадового окладу за кваліфікаційну категорію за лікарською спеціальністю, яку він мав, у розмірах, передбачених загальними положеннями пункту 2.4, а саме:
а) керівникам та їх заступникам (лікарям), які мають:
— вищу кваліфікаційну категорію — на 44,9 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду;
— першу кваліфікаційну категорію — на 31,9 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду;
— другу кваліфікаційну категорію — на 24,1 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду;
б) керівникам із числа фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою та головним медичним сестрам, які мають:
— вищу кваліфікаційну категорію — на 28,3 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду;
— першу кваліфікаційну категорію — на 18,4 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду;
— другу кваліфікаційну категорію — на 8,7 відсотка тарифної ставки працівника I тарифного розряду.
Таким чином, ви вчинили правильно, встановивши головному лікарю сільської амбулаторії, який має вищу кваліфікаційну категорію з терапії, підвищення його посадового окладу за наявність кваліфікаційної категорії.

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України
 
 
При встановленні права на відпустку певної тривалості потрібно пам’ятати, що питання тривалості відпусток регулюються не тільки Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96 (далі — Закон про відпустки), а й іншими законодавчими актами, у тому числі Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 р. № 796-XII. Працівник має право скористатися нормами того закону, під дію якого він підпадає і за яким він має право на відпустку більшої тривалості.
Чорнобильський закон встановлює тривалість відпустки не за посадами, які обіймає працівник, а за іншими ознаками, серед яких є проживання та робота на забрудненій території. І залежно від зони забруднення встановлюється тривалість відпустки.
Крім того, працівники закладів охорони здоров’я мають право скористатися нормами базового Закону про відпустки, за яким їм надається додаткова відпустка за особливий характер праці, пов’язаної з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням. За нормами цього закону тривалість відпустки залежить від того, в яких установах працюють такі працівники. Наприклад, у лікаря невропатолога звичайної поліклініки тривалість відпустки становить, як правило, 31 календарний день, а у лікаря-психіатра психіатричної лікарні — 49 календарних днів. Через те що у запитанні чітко не названо медичний заклад, відповісти більш точно немає можливості.
Однак варто зважати на те, що за тими працівниками, які на момент набрання чинності Законом про відпустки мали загальну тривалість відпустки більшу, ніж за нормами цього Закону, зберігається право на більшу відпустку на весь час, поки працівник працює на посаді, яка давала йому право на таку відпустку в цій же установі. Якщо працівника було переведено на іншу посаду, за ним це право не зберігається, і тривалість його відпустки має встановлюватися за нормами Закону про відпустки.

 

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

 

Міська дитяча лікарня, у складі якої діє кілька структурних підрозділів, має стаціонар на 40 ліжок та поліклініку на 120 відвідувань за зміну. Роботу приймального відділення протягом певного періоду за п'ятиденним режимом роботи забезпечували дві медичні сестри. Робочий день вищезазначених працівниць становив 38,5 години на тиждень. Для поліпшення роботи з обслуговування дитячого населення у вихідні та святкові дні адміністрація лікарні після погодження з профспілковим комітетом прийняла рішення та видала наказ від 30 березня 2011 р. № 44 "Про внесення змін у графік роботи сестер медичних приймального відділення" та розробила графік роботи для двох медичних сестер без нічних змін. Відповідно, працівниці були письмово (за два місяці до введення в дію нового графіка роботи) попереджені. Згоду на роботу за таким графіком надала тільки одна медична сестра. Другій медичній сестрі було запропоновано місце роботи в іншому підрозділі за цією ж спеціальністю зі збереженням графіка денної роботи за нормою робочого часу 38,5 години на тиждень. Згоди з її боку не було отримано. Адміністрація дитячої міської лікарні просить допомогти у вирішенні питання про правомірність дій адміністрації закладу щодо сестри медичної приймального відділення, про подальші кроки щодо переведення або звільнення цієї особи.
На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України
При вирішенні питань щодо переведення працівника в інший структурний підрозділ чи зміни істотних умов його роботи слід керуватися статтями 32 та 33 КЗпП.
Статтею 32 КЗпП, зокрема, передбачено, що переведення працівника на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та інших випадків, передбачених законодавством.
Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров’я.
Якщо у наказі по лікарні було зазначено, що медична сестра переводиться в інший структурний підрозділ, то потрібна її згода на це.
Також статтею 32 КЗпП передбачено, що у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, що відбулося у нашому випадку, адже було прийнято рішення про зміну роботи приймального відділення дитячої лікарні. Про зміну істотних умов праці — систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших — працівника слід повідомити не пізніше як за два місяці.
У тому випадку коли попередні істотні умови праці не можна залишити без змін, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпПз виплатою працівникові вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, як це передбачено статтею 44 КЗпП.
Для суду важливими є докази тих чи інших дій керівника, зокрема, щодо того, чи попереджували працівницю за два місяці про зміну істотних умов праці. Тому варто було скласти акт у присутності трьох свідків про те, що працівницю попередили про це.
Надати більш чітку відповідь щодо правомірності дій керівника лікарні не видається можливим, бо для цього потрібно проаналізувати видані накази. Якщо накази видано з дотриманням вищенаведених вимог, адміністрація лікарні має право видати наказ про звільнення медсестри за пунктом 6 статті 36 КЗпП, провести з нею повний розрахунок за відпрацьований час та виплатити їй середньомісячний заробіток.
Крім того, при вирішенні питань переводу працівника варто пам’ятати про норми статті 33 КЗпП, за якою власник або уповноважений ним орган має право перевести працівника строком до одного місяця на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди, якщо вона не протипоказана працівникові за станом здоров’я, лише для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також інших обставин, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, з оплатою праці за виконану роботу, але не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою роботою. При цьому забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.
 

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України
Центральні районні лікарні належать, як правило, до комунальних закладів охорони здоров’я, що перебувають у віданні територіальної громади міста (району). Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (у тому числі заклади охорони здоров’я).
У статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі — Закон «Про місцеве самоврядування»)передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, які перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Виконавчу владу в областях, районах здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Вони мають повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Зокрема, державні адміністрації реалізують державну політику в галузі охорони здоров’я, організовують роботу медичних закладів з надання допомоги населенню, яке проживає на її території, через відповідні управління охорони здоров’я. Керівник закладу охорони здоров’я, у тому числі головний лікар районної лікарні, є представником власника, тобто територіальної громади, і він має відповідні повноваження щодо здійснення управлінських функцій задля надання цим закладом якісних медичних послуг населенню. Серед цих функцій, які передбачено у його посадових обов’язках, є здійснення добору професійних кадрів, у тому числі і завідувачів відділень. Керівник закладу охорони здоров’я укладає трудові договори з усіма працівниками, які працюють у цьому медичному закладі, відповідно до Кодексу законів про працю України.
Щодо компетенцій постійних комісій ради, то вони визначені статтею 47 Закону «Про місцеве самоврядування». Нею, зокрема, передбачено, що постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан і розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. Постійні комісії також попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, готують висновки з цих питань. Як правило, це кандидатури керівників закладу охорони здоров’я, а не завідувачів відділень чи інших фахівців, які працюють у закладах охорони здоров’я.
Слід також врахувати, що депутати працюють у постійних комісіях на громадських засадах. Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується відповідною радою.

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
 
Згідно з частиною другою статті 2411 КЗпП строк, який обчислюється роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.
Отже, останнім днем перебування жінки у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є день народження дитини.
Це узгоджується з частиною першою статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
За частиною третьою статті 179 КЗпП та частиною першою статті 18 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за бажанням жінки після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.
Таким чином, жінка, яка перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, має стати до роботи після закінчення цієї відпустки наступного дня після дня досягнення диною трьох років. 

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Порядок надання матері дитини або іншим особам, які фактично доглядають за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку встановлено статтею 181 КЗпП та статтями 18 і 20 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР. Цими статтями передбачено, що для оформлення такої відпустки мати дитини має подати відповідну заяву на ім’я роботодавця та копію свідоцтва про народження дитини (для підтвердження віку дитини).
Надання відпустки для догляду за дитиною, на відміну від відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, оформляється наказом (розпорядженням). Це пов’язано з тим, що відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається за медичним висновком, а відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку — за бажанням працівниці.
Якщо жінка під час перебування у відпустці для догляду за однією дитиною народила другу дитину, їй оплачується листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, оскільки згідно з абзацом третім частини третьої статті 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-III за період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності і пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною.
Відповідно до листа Мінпраці від 12 липня 2010 р. № 201/13/116-10 наказ про надання відпустки по догляду за другою дитиною має бути видано наступного дня після дати виповнення першій дитині трьох років.
Умови призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку визначаються статтями 14 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ (далі — Закон № 2811) та пунктом 18 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751).
Відповідно до норм зазначених нормативних актів допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працюючим особам призначається після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і оформлення відпустки для догляду за дитиною. Підставою для призначення цієї допомоги є витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично доглядає за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину незалежно від кількості народжених (усиновлених, узятих під опіку) дітей у сім’ї, по догляду за якими надається допомога (частина друга ст. 15 Закону № 2811).
Згідно з вищезазначеним листом Мінпраці підставою для отримання допомоги по догляду за другою дитиною мають бути копія свідоцтва про народження другої дитини, витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання працівниці відпустки для догляду за першою дитиною до досягнення нею трирічного віку, копія листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, а також заява жінки про призначення їй допомоги на другу дитину. Ця допомога має виплачуватися після закінчення листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами.
Після виповнення трьох років першій дитині підставою для продовження виплати допомоги по догляду за другою дитиною має бути витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання жінці відпустки для догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку, що видається з наступного дня після виповнення першій дитині трьох років.
 

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
Згідно зі статтею 179 КЗпП і статтями 18, 20 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, крім матері дитини, може бути використана також повністю або частково батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Підставою для надання такої відпустки зазначеним особам є довідка з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Для оформлення відпустки по догляду за дитиною бабуся дитини має подати:
·        письмову заяву на ім’я роботодавця;
·        копію свідоцтва про народження дитини;
·        довідку з місця навчання матері про те, що вона є студенткою денної (очної) форми навчання і не перебуває в академічній відпустці;
·        довідку органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері дитини про те, що їй припинено (із зазначенням дати) виплату допомоги по догляду за дитиною або що ця допомога не призначалася.
За умови подання цих документів бабуся матиме право на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У частині восьмій статті 179 КЗпП зазначено, що за бажанням жінки або особи, яка фактично доглядає за дитиною, у період перебування у відпустці по догляду за дитиною можна працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за особою зберігається право на отримання повного розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Якщо бабуся виявить бажання працювати на умовах неповного робочого часу під час відпустки для догляду за дитиною, то для отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку необхідно подати органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання відпустки по догляду за дитиною та про встановлення на період цієї відпустки режиму неповного робочого часу (п. 23 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751; далі — Порядок № 1751).
Окремо слід зазначити, що особам, які доглядають за дитиною віком до трьох років і одночасно продовжують навчатися з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується в повному розмірі (п. 21 Порядку № 1751).

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

 

 

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-III (далі — Закон № 2240) допомога по тимчасовій непрацездатності, яка виплачується з шостого дня непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд), надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу) за період хвороби.
Таке саме правило діє і щодо оплати перших п’яти днів непрацездатності внаслідок захворювання або травми за рахунок коштів роботодавця (п. 2 Порядку оплати перших п’яти днів непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 439).
Отже, у випадку, зазначеному в запитанні, листок непрацездатності, виданий працівниці з 8 червня 2011 року, має оплачуватися з того дня, з якого вона після відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку мала стати до роботи, тобто з 10 червня 2011 року.
Крім того, оскільки перші п’ять днів непрацездатності оплачуються за рахунок коштів роботодавця лише за робочі дні (години) відповідно до графіка роботи працівника, що припадають на дні тимчасової непрацездатності, за рахунок коштів роботодавця буде оплачуватися лише один день — 10 червня 2011 року, якщо субота та неділя вихідні. Наступні дні непрацездатності (починаючи з 13 червня 2011 року) оплачуватимуться за рахунок коштів Фонду.
Слід зазначити, що листок непрацездатності в разі травми, у тому числі побутової, видається в день установлення непрацездатності (крім випадків лікування в стаціонарі) на весь період тимчасової непрацездатності до її відновлення або до встановлення МСЕК інвалідності (пп. 2.1, 2.5 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455).
Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації (частина третя ст. 50 Закону № 2240).
Обов’язкової наявності акта розслідування невиробничої травми для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності чинним законодавством не передбачено (лист Фонду від 9 січня 2009 р. № 04-06/Г-2283-3). Якщо таке розслідування на день призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності було проведено, комісія (уповноважений) із соціального страхування використовує його результати, приймаючи рішення про призначення допомоги.
Якщо розслідування не проводилося, комісія (уповноважений) із соціального страхування може самостійно з’ясувати обставини та причини нещасного випадку, беручи до уваги письмові пояснення потерпілої, свідчення очевидців, матеріали ДАІ, міліції тощо, після чого приймає рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності.
 

"Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

Відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України
 
Порядок організації чергувань медичних працівників у стаціонарі визначений у пункті 5.2 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519.
Чергування у стаціонарі мають забезпечувати штатні лікарі відділень за графіком роботи, який складається виходячи з місячної норми їх робочого часу. У місячну норму робочого часу включаються усі види робіт, які виконуються працівником (основна робота, чергування, виклик для надання допомоги хворому вдома тощо). Чергування в межах норми робочого часу виконується за рахунок зменшення тривалості щоденного робочого часу лікаря. У разі недостатньої штатної чисельності лікарів у відділенні вони можуть за їх згодою залучатися до чергувань понад місячну норму робочого часу без зайняття штатних посад. Така робота не вважається сумісництвом і підлягає додатковій оплаті згідно з чинним законодавством за фактично відпрацьований час: в одинарному розмірі понад оклад у разі виконання чергування в робочі дні тижня та в розмірі подвійної годинної ставки понад оклад — при роботі у вихідні, святкові та неробочі дні (ст. 106 КЗпП). Якщо цих лікарів недостатньо, до чергувань у стаціонарі, у тому числі у вихідні, святкові та неробочі дні, можуть залучатися, за їхньою згодою, лікарі амбулаторно-поліклінічних підрозділів закладу. При цьому лікарі можуть чергувати як у межах місячної норми їхнього робочого часу, так і понад місячну норму.
Робота за сумісництвом передбачає виконання крім основної роботи іншої роботи за межами робочого часу за основною посадою. Відповідно до пункту 4 спільного наказу Мінпраці, Мінфіну та Мін’юсту України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43 працювати за сумісництвом не мають права керівники державних закладів, установ та організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів. Винятком є керівні працівники, які займаються медичною, педагогічною, науковою та творчою діяльністю.
Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день, а загальна тривалість роботи протягом місяця — половини місячної норми робочого часу (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245). Робота за сумісництвом виконується у вільний від основної роботи час за графіком, складеним з урахуванням вимог зазначеної постанови.
З огляду на викладене, лікаря, який працює за сумісництвом з надання екстреної медичної допомоги, залучати до чергувань у лікарні можливо лише в межах його місячного робочого часу, оскільки виконання чергувань поза межами робочого часу за основною посадою позбавить його можливості своєчасно приступати до виконання роботи за сумісництвом у встановлений за графіком час.
 

"Практика управління медичним закладом", №8, 2011

На запитання читачів відповідає Тімур Бондарєв
керуючий партнер адвокатського об’єднання Arzinger
Частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV (далі — ЦКУ) визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, якщо квартира придбана у шлюбі, і договором між чоловіком і дружиною не встановлений інший режим права власності на квартиру, квартира вважається спільною сумісною власністю чоловіка і дружини. Проте законодавством не передбачений будь-який правовстановлюючий документ, що посвідчував би право спільної сумісної власності на квартиру іншого з подружжя.
Враховуючи вимоги регуляторних органів щодо пред’явлення документа, який би посвідчував відповідний титул на приміщення, де провадиться медична практика, на наш погляд, доцільніше укласти договір оренди. Оскільки згідно зі статтями 793 і 794 ЦКУ договір оренди приміщення, укладений строком менш як на три роки, не підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації, найпростішим виходом з ситуації буде укладення договору оренди до трьох років між фізичними особами — підприємцями.
Відповідно до пункту 2.3. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 2 лютого 2011 р. № 49, медична практика провадиться суб’єктами господарювання на підставі ліцензії та за наявності, зокрема, приміщень, що відповідають установленим санітарним, епідеміологічним, гігієнічним нормам і правилам, протипожежним нормам і правилам за наявності дозволу органу державного пожежного нагляду. Таким чином, на використання приміщення для цілей провадження медичної практики, необхідно одержати зазначені вище дозволи. Під час укладення договору оренди отримання дозволів вдруге не потрібно, оскільки наймається вже сертифіковане приміщення.
 
 "Практика управління медичним закладом", № 8, 2011

Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33 (далі — Наказ № 33) у додатку 10, яким затверджено штатні нормативи та типові штати психіатрічних лікарень (відділень, палат), серед молодшого медичного персоналу встановлюються такі посади, як:

  • молодша медична сестра (палатна) або молодша медична сестра для догляду за хворими, із розрахунку 1 цілодобовий пост на певне число ліжок у тих чи інших відділеннях;
  • молодша медична сестра-буфетниця, із розрахунку 1 посада на 30 ліжок (у відділенні судово-психіатричної експертизи до 30 ліжок включно — не менше 1,5 посади);
  • молодша медична сестра-ванниця, із розрахунку 1 посада у відділеннях до 40 ліжок та 2 посади у відділеннях понад 40 ліжок.

Разом з тим, Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників галузі охорони здоров’я, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р. № 117, серед робітників означені такі посади, як:

  • молодша медична сестра з догляду за хворими;
  • молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо);
  • дезінфектор;
  • фасувальник медичних виробів.

Загальним Класифікатором професій ДК 003:2010, що затверджений наказом Держкомстандарту України від 28 липня 2010 р. № 327, посади молодших медичних сестер (санітарок-прибиральниць, санітарок-буфетниць тощо) також записано з використанням дужок. У «Загальних положеннях» Класифікатора подається роз’яснення, що у дужках зазначається споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися в межах певної кваліфікаційної групи.
Кваліфікаційні вимоги до молодшої медичної сестри з догляду за хворими такі: повна або загальна середня освіта, підготовка на курсах або на робочому місці. А кваліфікаційні вимоги до молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці) також єдині: це повна або базова загальна середня освіта та підготовка на робочому місці.
Отже, назви посад: санітарка-буфетниця, санітарка-прибиральниця є спорідненими назві: молодша медична сестра-буфетниця або молодша медична сестра-ванниця, які передбачені Наказом № 33.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Порядок виплати надбавки за вислугу років посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2009 р. № 910. Ним передбачено, що надбавка за вислугу років установлюється посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України, до яких належать головні державні санітарні лікарі та їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи, лікарі-бактеріологи, лікарі-вірусологи, лікарі-паразитологи, лікарі-дезінфекціоністи, лікарі-санологи, біологи, ентомологи, лаборанти з вищою освітою, помічники лікарів, фельдшери-лаборанти (лаборанти), медичні сестри, інструктори, крім тих, що мають право на виплату надбавки за тривалість безперервної роботи.
До стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, включається час роботи у державній санітарно-епідеміологічній службі України, відповідних закладах СРСР та союзних республік СРСР, час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного (шестирічного) віку та час строкової військової служби, якщо працівник до призову на військову службу працював на посадах, що означені вище в державній санітарно-епідеміологічній службі України і протягом трьох місяців після звільнення з військової служби (без урахування часу проїзду на постійне місце проживання) був прийнятий на роботу на одну із зазначених посад у державній санітарно-епідеміологічній службі України.
Лікарі-інтерни після закінчення вищих медичних закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації отримують диплом лікаря-спеціаліста та для проходження інтернатури зараховуються до штатів закладів охорони здоров’я, на базі яких вони проходять інтернатуру на посадах лікарів-інтернів, про що до трудової книжки вноситься відповідний запис. На час проходження інтернатури лікарям-інтернам встановлюються посадові оклади у розмірах, що визначаються підпунктом 2 пункту 2.2.5 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519.
Документом для визначення стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, є трудова книжка або інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують наявність стажу роботи.
Якщо працівник до зарахування його на посаду лікаря-інтерна мав відповідний стаж роботи в державній санітарно-епідеміологічній службі, наприклад, на посаді фельдшера-лаборанта (лаборанта), то йому, як лікарю-інтерну також встановлюється надбавка за вислугу років.
Право на встановлення надбавки за вислугу років мають також лікарі-стажисти, які вчасно не підтвердили свою кваліфікаційну категорію з тієї чи іншої лікарської спеціальності і яких переведено на посаду лікаря-стажиста, якщо до цього вони мали певний стаж роботи в санітарно-епідеміологічній службі. Їм встановлюється посадовий оклад так само, як і лікарям-інтернам.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266), не передбачено коригування виплат, які враховуються при обчисленні середньої заробітної плати для нарахування допомоги по вагітності та пологах, за період до підвищення розмірів посадових окладів (тарифних ставок) на підприємстві, в установі, організації відповідно до законодавчих актів, а також за рішенням Кабінету Міністрів України на коефіцієнт їх підвищення.
Це пов’язано з тим, що при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги по вагітності і пологах може бути врахований лише заробіток, з якого сплачено страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — ФСС з ТВП).
ФСС з ТВП у своїх листах неодноразово роз’яснював, що сума донарахованої заробітної плати за попередні періоди включається в базу нарахування страхових внесків у місяці, в якому здійснено донарахування, і на такі виплати слід нараховувати і з них утримувати страхові внески в межах граничної (максимальної) суми місячної заробітної плати (доходу), що діє на момент їх нарахування.
Водночас донарахування за попередні періоди не впливає на розрахунок допомоги по вагітності і пологах, що виплачена за попередній період, оскільки на теперішній час Порядок № 1266 передбачає при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку допомоги включати лише суму оплати праці, з якої в розрахунковому періоді сплачені страхові внески до ФСС з ТВП. В іншому випадку страхові виплати не будуть забезпечені фінансовими ресурсами ФСС з ТВП.

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко, експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами є однією з гарантій, пов’язаних з охороною материнства і надається вагітним жінкам для того, щоб вони мали можливість підготуватися до пологів, а також зміцнити здоров’я після народження дитини. Кожна жінка має право на таку відпустку (126 календарних днів: 70 календарних днів до пологів і 56 — після пологів) на підставі листка непрацездатності, що видається з 30-ти тижнів вагітності. Жінкам, які належать до 1–4 категорії осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами видається з 27-ми тижнів вагітності на 180 календарних днів. Порядок видачі листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами регулюється розділом 6 Інструкції про порядок видачі документів, які підтверджують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 листопада 2001 р. № 455.
Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами не переривається і не переноситься на інший період. Крім того, статтею 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ (далі — Закон № 2240) передбачено, що у випадку, якщо жінці надається відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами в період додаткової відпустки у зв’язку з навчанням, то допомога по вагітності та пологах у розмірі 100 % середньої заробітної плати застрахованої особи виплачується з першого дня відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами. Грошової компенсації за невикористані дні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами чинним законодавством не передбачено.
Отже, якщо за основним місцем роботи жінка надасть листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами та довідку-виклик на екзаменаційну сесію у вищому навчальному закладі, то їй оплатять лише відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами за весь період, зазначений у листку непрацездатності.

На запитання читачів відповідає Алла Кізім,
головний редактор журналу «Практика управління медичним закладом»

Відмінності між капітальним та поточним ремонтами керівнику державного (комунального) закладу та головному бухгалтеру (бухгалтеру) слід знати для правильного застосування кодів економічної класифікації видатків бюджетної установи та правильного відображення витрат в обліку.
Керівника та головного бухгалтера приватного закладу це питання може цікавити з метою правильного відображення витрат в обліку.
Найкращу консультацію з приводу відмінностей може надати, звичайно ж, фахівець у тій чи іншій галузі в кожному окремому випадку. Судіть самі.
Міністерством регіонального розвитку та будівництва України у листі від 15 липня 2009 р. № 9/9-1056 було роз’яснено, що:
капітальний ремонт будівлі — це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає заміну, відновлювання та модернізацію конструкцій і обладнання будівель у зв’язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також поліпшення планування будівлі і благоустрою території без зміни будівельних габаритів об’єкта. Капітальний ремонт передбачає призупинення на час виконання робіт експлуатації будівлі в цілому або її частин (за умови їх автономності).
поточний ремонт — це комплекс ремонтно-будівельних робіт, який передбачає систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій та інженерного обладнання.
Водночас у листі зазначено, що коли будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що належать до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі).
Інакше кажучи, кожен конкретний випадок слід розглядати окремо. Але в цілому суть, сподіваємося, зрозуміла. Поточний ремонт — це підтримання об’єкта в робочому стані, капітальний — відновлення експлуатаційних характеристик об’єкта та їх поліпшення.
Перелік робіт, що належать до капітального та поточного ремонтів наведено зазвичай у відповідних будівельних нормах чи правилах. Наприклад, перелік робіт з капремонту житлових будинків можна знайти у ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». Класифікацію робіт з ремонтів автомобільних доріг загального користування наведено у ВБН Г.1-218-182:2006.
Капітальний ремонт автомобіля передбачає заміну одного з таких базових його агрегатів, як двигун, рама, кузов, мости. Решта робіт — поточний ремонт чи технічне обслуговування.
У бюджетних установах питання обліку витрат на ремонт визначено Інструкцією з бухгалтерського обліку необоротних активів бюджетних установ, затвердженою наказом Державного казначейства України від 17 липня 2000 р. № 64 (у редакції наказу Державного казначейства України від 21 лютого 2005 р. № 30). Пунктом 1.16 цієї Інструкції встановлено, що витрати на поточний та капітальний ремонт не відносяться на збільшення вартості необоротних активів, а відносяться на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків. При проведенні ремонту необоротних активів у випадках, не пов’язаних з дообладнанням, реконструкцією, модернізацією, що призвів до заміни запасних частин, їх вартість не відноситься на збільшення вартості необоротних активів, а відноситься на видатки за відповідними кодами економічної класифікації видатків.
У податковому обліку господарських товариств витрати на ремонт основних засобів частково відносяться на збільшення первісної вартості об’єктів основних засобів і частково — амортизуються. Такий же порядок обліку витрат на ремонт передбачено і в бухгалтерському обліку нормами П(С)БО 7 «Основні засоби».
Так, пунктом 146.11 статті 146 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI (далі — Податковий кодекс) встановлено, що первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об’єктів у сумі, що перевищує 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об’єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.
А пункт 146.12 Податкового кодексу визначає, що сума витрат, яка пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих, у розмірі, що не перевищує 10 % від сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься до витрат того звітного податкового періоду, в якому такі ремонт та поліпшення були здійснені.
Радимо не приймати самостійно рішень з питань, щодо яких є сумніви. Краще запитати фахівців відповідної галузі: у будівництві — щодо об’єктів нерухомості; у автомобільному транспорті — щодо автомобіля і т. ін., які, ознайомившись з документами і вивчивши конкретну ситуацію, дасть вичерпну відповідь. Особливо це стосується бюджетних закладів, контроль за правильністю витрачання бюджетних коштів яких лише посилюється, а порушення можуть мати негативні наслідки.
І у випадках, коли це можна робити колегіально, ніколи не потрібно приймати рішення самостійно. Це здебільшого стосується бухгалтерів приватного сектора, які вважають, що до їхнього обов’язку входить класифікація основних засобів і видів ремонтних робіт щодо них. Водночас вони упускають з виду той факт, що приймати і списувати з балансу основні засоби повинна комісія (див.: форму Акта ф. ОЗ-1 чи ф. ОЗ-2). На таку комісію можна покласти і обов’язки щодо вирішення питань проведення ремонтів тощо. Це може бути або спеціально створювана для таких випадків комісія (кожного разу нова), або постійно діюча комісія (наприклад, «комісія з приймання в експлуатацію (списання) основних засобів»), або ці функції покладають на інвентаризаційну комісію (яка зазвичай є постійно діючою)

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

 Листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами, який є підставою для надання допомоги по вагітності і пологах у розмірі 100 % середньої заробітної плати жінки, видається з 30-ти тижнів вагітності (27-ми тижнів вагітності жінкам, що належать до 1–4 категорій постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС) на 126 календарних днів (180 календарних днів — постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 1–4 категорій).
У випадку настання непрацездатності, пов’язаної з необхідністю лікування патології вагітності, видається листок непрацездатності, що дає підстави для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі, визначеному статтею 37 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами на поховання» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ, а не допомоги по вагітності і пологах. Відповідно до цієї статі розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності залежить від тривалості страхового стажу застрахованої особи. При страховому стажі до п’яти років допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується в розмірі 60 % середньої заробітної плати застрахованої особи.
Таким чином, у наведеному випадку листок непрацездатності оплачено правильно.

На запитання читачів відповідає Ірина Єременко,
експерт з питань соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності

 Згідно з частиною першою статті 38 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами на поховання» від 18 січня 2001 р. № 2240-ІІІ (далі — Закон № 2240) допомога по вагітності та пологах надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати за період відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами.
Допомога по вагітності і пологах виплачується застрахованій особі одразу за весь період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів. Жінкам, які належать до 1–4 категорій осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 днів зазначеної відпустки (90 календарних днів до пологів і 90 — після). Розмір такої допомоги обчислюється сумарно і надається застрахованій особі в повному обсязі, незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів.
Підставою для призначення за основним місцем роботи застрахованої особи допомоги по вагітності та пологах є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, а за місцем роботи за сумісництвом — копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Усиновителі мають подати копію рішення суду про усиновлення (частина перша ст. 51 Закону № 2240).
Підставою для надання відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами є виданий в установленому порядку листок непрацездатності, тобто відпустка починається з дня, з якого відкрито листок непрацездатності у зв’язку з вагітністю на пологами. Надання відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами наказом роботодавця не оформляється.
Частиною третьою статті 2 Закону України про відпустки від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) гарантовано збереження місця роботи (посади) за працівником, який перебуває у відпустці, зокрема: у зв’язку з вагітністю на пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, без збереження заробітної плати для догляду за дитиною тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Отже, у разі одержання працівницею листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю та пологами під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною на підставі медичного висновку не потрібно видавати ніякого наказу після 20 травня 2011 року.
Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за другою дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина перша ст. 18 Закону № 504). Статтею 181 КЗпП та статтями18–20 Закону № 504 передбачено, що для оформлення такої відпустки працівниця має подати відповідну письмову заяву на ім’я власника або уповноваженого ним органу та копію свідоцтва про народження дитини.
Надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на відміну від відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами, оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця.
Згідно з абзацом другим частини третьої статті 38 Закону № 2240 у разі надання застрахованій особі відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами у період відпустки без збереження заробітної плати допомога по вагітності та пологах надається з дня виникнення права на відпустку у зв’язку з вагітністю на пологами.
Тобто у разі одержання працівницею листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю на пологами під час перебування у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною за медичним висновком їй не потрібно виходити на роботу (навіть на один день), щоб отримати право на допомогу по вагітності та пологах. У такому випадку жінці гарантована виплата цієї допомоги з першого дня відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами.
Рішення про призначення допомоги по вагітності та пологах приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування підприємства, установи, організації (частина третя ст. 50 Закону № 2240).
Зазначена допомога надається незалежно від тривалості страхового стажу в розмірі 100 % середньої заробітної плати застрахованої особи, обчисленої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1266 (далі — Порядок № 1266).
Якщо в розрахунковому періоді (це останні шість календарних місяців з першого до першого числа, що передують місяцю настання відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами) перед настанням страхового випадку застрахована особа не мала заробітку з поважних причин (тимчасова непрацездатність, відпустка у зв’язку з вагітністю на пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку або шестирічного віку за медичним висновком), середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах визначається виходячи з місячної тарифної ставки (посадового окладу), встановленої працівниці на момент настання страхового випадку (п. 10 Порядку № 1266).
Відповідно до абзацу восьмого пункту 14 Порядку № 1266, якщо середня заробітна плата обчислюється згідно з пунктом 10 цього Порядку, середня заробітна плата за один календарний день визначається діленням тарифної ставки (посадового окладу) на середньомісячну кількість календарних днів (30,44).
Таким чином, у наведеному в запитанні випадку середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах має розраховуватися виходячи з тарифної ставки (посадового окладу) працівниці, встановленої їй на момент видання листка непрацездатності у зв’язку з вагітністю на пологами.
Загальну суму допомоги по вагітності і пологах розраховують шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість календарних днів (включаючи святкові та неробочі дні) відпустки у зв’язку з вагітністю на пологами.
Допомога по вагітності та пологах виплачується в найближчий після дня її призначення строк, установлений на підприємстві, в установі, організації для виплати заробітної плати (частина друга ст. 52 Закону № 2240).

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників (Випуск 78 «Охорона здоров’я»), що затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р. № 117, передбачено, що до роботи на посадах лікарів і провізорів допускаються фахівці з повною вищою освітою за напрямом підготовки «медицина» — для лікарів та «фармація» — для провізорів, які мають звання лікаря (провізора)-спеціаліста з конкретної лікарської (провізорської) спеціальності, що підтверджується відповідним сертифікатом, або атестовані за цією спеціальністю з присвоєнням (підтвердженням) кваліфікаційної категорії.
Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю, затверджено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1992 р. № 195.
Крім того, умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та соціального захисту (затвердженими спільним наказом Міністерств охорони здоров’я і Міністерством праці та соціального захисту України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519) передбачено, що заробітна плата з урахуванням підвищення посадового окладу за наявності кваліфікаційної категорії виплачується працівникам протягом п’яти років з дня затвердження наказом органу (закладу) охорони здоров’я рішення атестаційної комісії про її присвоєння (підтвердження).
Особам, які бажають пройти атестацію на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії і своєчасно подали необхідні документи до атестаційної комісії (не пізніше як за два місяці до закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації (переатестації), зазначена виплата здійснюється до винесення рішення атестаційної комісії про підвищення (підтвердження) або відміну кваліфікаційної категорії.
Варто пам’ятати, що атестація лікарів (провізорів) проводиться за їхнім бажанням. Але якщо лікар (провізор) протягом року після закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації з присвоєнням (підтвердженням) атестаційної категорії не виявив бажання і не подав документи на чергову атестацію (п. 1.10 Положення, затвердженого наказом МОЗ України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359 (далі — Положення № 359); п. 2.1 Положення про проведення атестації провізорів, затвердженого наказом МОЗ України «Про вдосконалення атестації провізорів і фармацевтів» від 12 грудня 2006 р. № 818 (далі — Положення № 818), або у нього закінчився термін дії сертифіката лікаря (провізора)-спеціаліста, то його необхідно терміново направити на стажування (спеціалізацію) з тим, щоб він міг отримати звання лікаря (провізора)-спеціаліста з конкретної лікарської (провізорської) спеціальності, бо інакше він не матиме права займатися медичною і фармацевтичною діяльністю.
До отримання звання лікаря (провізора)-спеціаліста, на час спеціалізації (стажування) працівник переводиться (за його згодою) на посаду лікаря (провізора)-стажиста, а займана раніше посада у штатному розписі лікарні (аптеки) заміщується посадою лікаря (провізора)-стажиста з певної спеціальності (п. 2.1.3 наказу МОЗ України «Про подальше удосконалення системи післядипломної підготовки лікарів (провізорів)» від 22 липня 1993 р. № 166).
Зарахування на посаду лікар (провізор)-стажист з певної спеціальності здійснюється також і у таких випадках:

  • якщо лікарю (провізору) за рішенням атестаційної комісії відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) другої кваліфікаційної категорії (п. 1.10 Положення № 359, п. 2.1 Положення № 818);
  • якщо лікар (провізор) зарахований (переведений) на іншу посаду, до отримання ним сертифіката лікаря-спеціаліста з відповідної лікарської (провізорської) спеціальності;
  • якщо лікар не працював за конкретною лікарською спеціальністю більше трьох років (п. 1 Положення, затвердженого наказом МОЗ «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності» від 17 березня 1993 р. № 48);
  • якщо провізор не працював за конкретною провізорською спеціальністю більше п’яти років (п. 2.1 Положення № 818).

У разі відмови від стажування (спеціалізації) лікар (провізор)-стажист може бути переведений (за його згодою) на посаду молодшого спеціаліста з медичною (фармацевтичною) освітою (застаріла назва: середній медичний (фармацевтичний) персонал), а у разі відмови від переведення — підлягає звільненню згідно з пунктом 2 статті 40 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 р. № 322-VIII (зі змінами).

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» від 23 лютого 2000 р. № 33 (далі — Наказ № 33) у додатку 10, яким затверджено штатні нормативи та типові штати психіатрічних лікарень (відділень, палат), серед молодшого медичного персоналу встановлюються такі посади, як:

  • молодша медична сестра (палатна) або молодша медична сестра для догляду за хворими, із розрахунку 1 цілодобовий пост на певне число ліжок у тих чи інших відділеннях;
  • молодша медична сестра-буфетниця, із розрахунку 1 посада на 30 ліжок (у відділенні судово-психіатрічної експертизи до 30 ліжок включно — не менше 1,5 посади);
  • молодша медична сестра-ванниця, із розрахунку 1 посада у відділеннях до 40 ліжок та 2 посади у відділеннях понад 40 ліжок.

Разом з тим, Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників галузі охорони здоров’я, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р. № 117, серед робітників означені такі посади, як:

  • молодша медична сестра з догляду за хворими;
  • молодша медична сестра (санітарка-прибиральниця, санітарка-буфетниця тощо);
  • дезінфектор;
  • фасувальник медичних виробів.

Загальним Класифікатором професій ДК 003:2010, що затверджений наказом Держкомстандарту України від 28 липня 2010 р. № 327, посади молодших медичних сестер (санітарок-прибиральниць, санітарок-буфетниць тощо) також записано з використанням дужок. У «Загальних положеннях» Класифікатора подається роз’яснення, що у дужках зазначається споріднена (однотипна) професійна назва роботи, яка може застосовуватися в межах певної кваліфікаційної групи.
Кваліфікаційні вимоги до молодшої медичної сестри з догляду за хворими такі: повна або загальна середня освіта, підготовка на курсах або на робочому місці. А кваліфікаційні вимоги до молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці) також єдині: це повна або базова загальна середня освіта та підготовка на робочому місці.
Отже, назви посад: санітарка-буфетниця, санітарка-прибиральниця є спорідненими назві: молодша медична сестра-буфетниця або молодша медична сестра-ванниця, які передбачені Наказом № 33.

 

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 25 травня 2006 р. № 319 затверджено норми робочого часу для різних категорій працівників закладів та установ охорони здоров’я. Ним, зокрема, встановлена норма праці 38,5 години на тиждень для таких категорій працівників:

  • лікарі та фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою (середнього медичного персоналу), за винятком тих, хто зайнятий виключно амбулаторним прийомом хворих;
  • медичні реєстратори, дезінфектори закладів охорони здоров’я (структурних підрозділів).

Якщо зазначені вище категорії працівників працюють у закладах (структурних підрозділах) зі шкідливими умовами праці (наприклад в психоневрологічних чи інфекційних лікарнях), їм установлюється скорочена тривалість робочого тижня відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня» від 21 лютого 2001 р. № 163 на підставі результатів атестації робочих місць.
Для решти технічних службовців (наприклад, сестри-господині) та робітників (наприклад, молодші медичні сестри з догляду за хворими, санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці, молодші медичні сестри) передбачено тривалість робочого тижня 40 годин, як і для керівників закладів охорони здоров’я.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Допуск до медичної діяльності на посадах лікарів визначено наказом Міністерства охорони здоров’я України від 25 грудня 1992 р. № 195, згідно з яким атестації підлягають особи, які мають вищу медичну освіту, пройшли інтернатуру за відповідним фахом і отримали сертифікат лікаря-спеціаліста. Посадові оклади лікарів підвищуються за наявності кваліфікаційної категорії протягом п’яти років за умови їх роботи за тією спеціальністю, за якою присвоєно кваліфікаційну категорію, згідно з пунктом 2.4.1 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — № 308/519).
Отже, робота на посаді лікаря-терапевта передбачає наявність сертифіката лікаря з цієї спеціальності.
Згідно з пунктом 2.1 наказу МОЗ України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359 (далі — Наказ № 359) особи, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності без попереднього проходження стажування, порядок якого затверджено наказом МОЗ України від 17 березня 1993 р. № 48. Термін стажування становить від одного до шести місяців та визначається у кожному випадку окремо органом охорони здоров’я, що направляє лікаря на стажування. Час стажування зараховується до стажу роботи зі спеціальності.
Таким чином, якщо лікар загальної практики — сімейної медицини повернувся на роботу на посаду лікаря-терапевта, на якій не працював понад три роки, то він має право й надалі здійснювати медичну практику, але лише після стажування та атестації щодо підтвердження звання «лікар-спеціаліст» зі спеціальності «терапія».
Перед направленням на стажування лікар на цей час зараховується органом охорони здоров’я на посаду лікаря-стажиста в установу охорони здоров’я. У цей період йому встановлюється посадовий оклад у розмірі, встановленому для лікарів-стажистів (пп. 2 та пп. 4 п. 2.2.5 Наказу № 308/519).
Після закінчення стажування лікарі проходять атестацію на визначення знань та практичних навичок згідно з Наказом № 359. Для атестації на визначення знань та практичних навичок із присвоєнням (підтвердженням) звання «лікаря-спеціаліста» не пізніше як за тиждень до початку засідання комісії подаються такі документи:

  • письмова заява;
  • копії дипломів про освіту та інші документи, що в установленому порядку дають право обіймати конкретну лікарську посаду;
  • заповнений атестаційний листок.

До комісії можуть бути подані також інші матеріали, що характеризують підготовку та практичну діяльність особи, яка атестується.
Лікарю, який успішно пройшов атестацію, присвоюється звання «лікар-спеціаліст».

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства праці та соціальної політики України

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого Указом Президента України від 24 липня 2000 р. № 918/2000 (зі змінами), це Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, затвердження номенклатури медичних посад, визначення вимог до професійної підготовки тощо.
Виходячи із зазначеного вище, МОЗ України забезпечило розроблення та затвердило наказом від 29 березня 2002 р. № 117 Випуск 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, в який до розділу «Робітники» увійшла професія «дезінфектор».
Згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів та установ охорони здоров’я» від 25 травня 2006 р. № 319 для дезінфекторів закладів охорони здоров’я (структурних підрозділів) за винятком тих, хто працює у шкідливих умовах, встановлена норма робочого часу 38,5 години на тиждень.
Розділом 32 «Охорона здоров’я, освіта та соціальна допомога» Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163, передбачені дезінфектори, зайняті на осередковій, камерній і профілактичній дезінфекції, дезінсекції, дератизації в лікувально-профілактичних та санітарно-профілактичних закладах і установах, які мають право на скорочений робочий тиждень тривалістю 36 годин.
При цьому скорочена тривалість робочого часу, згідно із зазначеною в Переліку тривалістю, встановлюється працівникові лише в ті дні, коли він фактично був зайнятий у шкідливих умовах не менше половини тривалості робочого часу, визначеного для працівників цих закладів і установ.
Скорочена тривалість робочого тижня встановлюється колективним договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442.

Підтвердження цього права працівникові можливе тільки при віднесенні його робочого місця до категорії із шкідливими умовами праці за результатами атестації робочих місць за умовами праці.

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства праці та соціальної політики України

 Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вiд 5 листопада 1991 р. № 1788-XII право на пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими, із шкідливими і важкими умовами праці, за Списками № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.
Тобто підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є насамперед наявність професії чи посади в зазначених Списках, підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, Порядок проведення якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, та виконання робіт в умовах, передбачених відповідним Списком, протягом повного робочого дня.
Розділом ХХІV «Охорона здоров’я та соціальна допомога» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 р. № 1644), передбачені молодші медичні сестри з догляду за хворими, які безпосередньо обслуговують хворих у рентгенівських відділеннях, кабінетах протягом повного робочого дня.
Ви ж, як випливає із запитання, працюєте молодшою медичною сестрою (санітаркою).
Молодша медична сестра з догляду за хворими та молодша медична сестра (санітарка) — різні професії, вони мають різні кваліфікаційні характеристики, які передбачені Випуском 78 «Охорона здоров’я» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом міністерства охорони здоров’я України від 29 березня 2002 р. № 117.
Отже, оскільки зазначеним вище Списком № 2 молодші медичні сестри (санітарки) рентгенівських відділень, кабінетів не передбачені, тому права на пенсію за віком на пільгових умовах за відповідним розділом цього Списку ви не маєте.
Згідно з розділом ХХІІ «Загальні професії за всіма галузями господарства» (поз. 11) Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 р. № 1674) молодший медичний персонал рентгенівських, флюорографічних кабінетів та установок, зайнятий наданням допомоги лікареві під час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем, має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю до 11 календарних днів.
Статтею 8 Закону України «Про відпустки»  вiд 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР передбачено, що тривалість таких відпусток встановлюється колективним або трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Відповідно до пунктів 6 і 7 Порядку застосування зазначеного вище Списку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30 січня 1998 р. № 16 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 30 січня 1998 р. за № 58/2498 (зі змінами, затвердженими наказом Мінпраці України від 4 червня 2003 р. № 150 і зареєстрованими у Мінюсті України 18 червня 2003 р. за № 496/7817), додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці (у нашому випадку такою роботою є надання допомоги лікареві під час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем) не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Право на скорочену тривалість робочого тижня 30 годин мають згідно з розділом 38 «Робота з радіоактивними речовинами та джерелами іонізуючого випромінювання» Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163, молодші медичні сестри рентгенівських, флюорографічних кабінетів та установок також тільки за умови безпосередньої зайнятості не менш як половини робочого дня наданням допомоги лікареві під час виконання ним робіт з рентгенодіагностики, флюорографії, на рентгенотерапевтичній установці з візуальним контролем.

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства праці та соціальної політики України

Визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах здійснюється у строгій відповідності до Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36.
Розділом ХІХ Списку № 1 та розділом ХХІV Списку № 2 передбачені як категорії медичних працівників, так і види закладів, відділень, кабінетів охорони здоров’я, працівники яких користуються правом на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно з розділом ХХІV «Охорона здоров’я та соціальна допомога» Списку № 2 право на пенсію за віком на пільгових умовах мають молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині, молодші спеціалісти з медичною освітою, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини.
Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28 жовтня 2002 р. № 385, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 р. за № 892/180, затверджено Перелік закладів охорони здоров’я. Психонаркологічний кабінет районної лікарні як окремий заклад охорони здоров’я цим Переліком не передбачений.
Отже, як випливає із зазначеного вище, права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ви не маєте.
Водночас повідомляємо, що пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Списків № 1 і № 2 згідно з вимогами наказу Мінпраці України «Про організацію розгляду клопотань підприємств і організацій щодо внесення змін і доповнень до Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення» від 19 серпня 1994 р. № 48, готуються та будуть подані до Кабінету Міністрів України після попереднього розгляду Міністерством праці та соціальної політики України, обґрунтованих клопотань відповідних міністерств або інших органів виконавчої влади (у нашому випадку Міністерства охорони здоров’я України).

Зазначені клопотання готуються цими органами на підставі відповідних матеріалів за результатами атестації робочих місць за умовами праці, висновку місцевих органів Державної експертизи умов праці, узагальнених даних по Україні щодо професійної захворюваності та тимчасової непрацездатності відповідної категорії працівників, їх кількості та розрахунку фінансових витрат, обґрунтування Інституту медицини праці Академії медичних наук України щодо неможливості усунення шкідливих виробничих факторів на робочих місцях зазначених працівників тощо.

На запитання відповідає  Тамара Маценко,
головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

 Законом України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. № 2984 визначено, що інтерном називається особа, яка має повну вищу освіту і освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста медичного або фармацевтичного спрямування та навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських посад (ст. 53).
Згідно з Положенням про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ–УІ рівнів акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я від 19 вересня 1996 р. № 291, зареєстрованим у Мінюсті України 3 грудня 1996 р. за № 696/1721, спеціалізація (інтернатура) є обов’язковою формою післядипломної підготовки випускників усіх факультетів вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ–ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів, незалежно від підпорядкування та форм власності, після закінчення яких їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) – спеціаліста з конкретної спеціальності та видається сертифікат установленого зразка.
Таким чином, інтернатура (спеціалізація) є невід’ємною ланкою безперервного процесу підготовки у вищому медичному (фармацевтичному) закладі освіти фахівців за напрямом професійного спрямування «Медицина» та «Фармація».
При цьому слід зазначити, що суми коштів, сплачені платником податку на користь вищих медичних та фармацевтичних навчальних закладів освіти для компенсації навчання вважаються податковим кредитом, який не обкладається прибутковим податком.
Інтернатура проводиться в очно-заочній формі навчання на кафедрах медичних (фармацевтичних) вищих закладів освіти ІІІ–УІ рівнів акредитації, медичних факультетів університетів і закладів медичної (фармацевтичної) післядипломної освіти та стажування у базових установах і закладах охорони здоров’я.
Зарахування в інтернатуру здійснюється наказом навчального закладу. У наказі про зарахування в інтернатуру зазначається заклад освіти, в якому відбуватиметься очна частина навчання, та базова установа чи заклад (підприємство), де проводитиметься стажування. Стажування проводиться за посадами лікарів (провізорів)-інтернів, тобто з інтерном укладається трудовий договір. І про це робиться відповідний запис до трудової книжки лікаря-інтерна. Після завершення інтернатури такий лікар, як правило, продовжує і надалі працювати в цьому лікувальному закладі, але уже як лікар-спеціаліст з конкретної лікарської спеціальності.
Утім, зазначена вище процедура оформлення інтерна стосується того випадку, коли студент навчається за державним замовленням. Якщо ж студент навчається за кошти батьків чи власні кошти, то він укладає два договори-контракти. Перший – із закладом освіти на навчання у ньому, у тому числі на очній частині інтернатури. Другий – з лікувальним закладом на стажування без зарахування на посаду лікаря-інтерна та без відповідної оплати праці. Більшість юристів та представників контролюючих органів розцінюють такий договір як цивільно-правовий, а не трудовий, бо лікарю-інтерну медзакладом створюються умови для навчання, тобто йому надаються освітні платні послуги.
У таких договорах, як правило, прописується, що база стажування бере на себе обов’язок забезпечити інтерна робочим місцем і обсягом роботи відповідно до вимог навчального плану та програми. Тобто фактично лікар-інтерн, який навчається за власні кошти чи кошти батьків виконує певну трудову функцію, але при цьому не отримує заробітної плати.
Неврегульованість цього питання спричиняє неоднозначне його трактування та наслідки для інтерна-контрактника. У будь-якому разі такому інтерну надається довідка з лікувального закладу про проходження стажування, що у підсумку є підставою для присвоєння звання лікаря-спеціаліста з конкретної лікарської спеціальності.
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 липня 1993 р. № 58 передбачено, що для тих студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, вищі навчальні заклади вносять запис про час навчання на денних відділеннях. Підставою для таких записів є накази навчального закладу про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.
Для тих студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які раніше не працювали та у зв’язку з цим не мали трудових відносин, відомості про роботу в студентських таборах, на виробничій практиці, а також про виконання науково-дослідної госпдоговірної тематики на підставі довідок вносять підприємства, де надалі вони працюватимуть.
Щодо записів до трудових книжок лікарів-інтернів Міністерство охорони здоров’я України надає роз’яснення у листі від 23 червня 2010 р. № 08.01-35/1222. Для випускників недержавних та державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів, що навчались за кошти юридичних чи фізичних осіб або за власні кошти, записи до трудових книжок про зарахування на навчання в інтернатурі та відрахування у зв’язку із закінченням навчання вносяться навчальним закладом за умови, що випускники мають трудові книжки. Випускникам, які не мають трудових книжок, ці записи вносяться до трудових книжок уповноваженим органом за місцем майбутньої роботи при оформленні трудової книжки на підставі витягів із наказів навчального закладу про зарахування та відрахування з інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям та фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою» від 29 грудня 2009 р. № 1418 передбачено, що до стажу роботи, який дає право на встановлення надбавки за вислугу років включається час роботи у державних та комунальних закладах охорони здоров’я на посадах лікарів і фахівців з базовою та неповною вищою медичною освітою.
У роз’ясненні Міністерства охорони здоров’я та Професійної спілки працівників охорони здоров’я України від 25 січня 2010 р. щодо застосування норм вищезазначеної постанови Кабінету Міністрів України йдеться про те, що спеціалістам, які навчалися у вищих навчальних закладах за контрактною формою, період проходження інтернатури зараховується до стажу, що дає право на надбавку за вислугу років за умови, що у трудовій книжці записано про його зарахування на посаду лікаря-інтерна. Якщо зарахування на посаду лікаря-інтерна не проводилося, то довідка про проходження інтернатури за договором між лікарем-інтерном та лікувальним закладом, на жаль, не дає права на врахування цього періоду як стажу роботи.

Аналогічна норма застосовується і щодо обрахування загального стажу роботи, який враховують при оплаті листків непрацездатності (лікарняних листків), і страхового стажу при призначенні пенсії. Якщо трудовий договір з працівником не укладався, він не отримував заробітної плати та не сплачував внесків до державних фондів з тимчасової непрацездатності чи до пенсійного, ці періоди не будуть зараховані йому до загального чи страхового стажу.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Порядок виплати надбавки за вислугу років працівникам санітарно-епідеміологічної служби затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби України» від 26 серпня 2009 р. № 910 (далі — Постанова № 910). Пунктом 2 цієї Постанови № 910 визначено коло посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, до яких посади медичних статистиків не віднесено.
Аналогічну надбавку встановлено з 1 січня 2010 року медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров’я постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. № 1418 (далі — Постанова № 1418).
Враховуючи, що згідно з наказом МОЗ України «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» від 28 жовтня 2002 р. № 385 заклади санітарно-епідеміологічної служби віднесено до закладів охорони здоров’я, що дає право працівникам санітарно-епідеміологічних закладів, посади яких не передбачені Постановою № 910, але перелічені у пункті 3 Постанови № 1418, виплачувати їм надбавку за вислугу років згідно з Постановою № 1418. Медичних статистиків незалежно від профілю закладу охорони здоров’я віднесено до фахівців з неповною вищою медичною освітою (Державний класифікатор ДК 003-2010 та наказ МОЗ від 23 листопада 2007 р. № 742), у зв’язку з чим вони мають право на надбавку за вислугу років згідно з постановою №1418.

З цього приводу Міністерством праці та соціальної політики України надане роз’яснення Міністерству охорони здоров’я (лист від 6 травня 2010 р. № 4779/0/14-10/13), яке було надіслано до обласних СЕС для використання в роботі.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Оплата за кваліфікаційну категорію здійснюється за умови, якщо спеціаліст працює за тією спеціальністю, за якою присвоєно кваліфікаційну категорію (пп. 5 п. 2.4 наказу Мінпраці та МОЗ України «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 5 жовтня 2005 р. № 308/519).

Відповідно до пункту 1 Примітки до наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» від 25 грудня 1992 р. №1 95 до роботи на посадах лікарів допускаються фахівці, які отримали спеціальну підготовку у вищих навчальних закладах, затверджених цим Переліком, та звання лікаря-спеціаліста з конкретної спеціальності. Для роботи на посаді лікаря-отоларинголога дитячого необхідно мати повну вищу освіту за напрямом підготовки «Медицина», за спеціальністю «Педіатрія» та спеціалізацію за фахом «Дитяча отоларингологія». Робота на посаді лікаря-отоларинголога потребує повної вищої освіти за напрямом підготовки «Медицина», за спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізацію за фахом «Отоларингологія». Для допуску до роботи на посаді лікаря-отоларинголога дитячого необхідно отримати відповідну спеціальність та пройти спеціалізацію за цим фахом.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України.

Порядок зарахування стажу роботи в санітарно-епідеміологічній станції та виплати надбавки за вислугу років визначено постановою Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2009 р. № 910, згідно з якою посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби встановлено з 1 січня 2010 року виплату надбавки за вислугу років залежно від стажу роботи у розмірах від 10 до 30 відсотків посадового окладу. До стажу роботи, що дає право на цю надбавку, зараховується лише період роботи в санітарно-епідеміологічних закладах. Тому медичним працівникам, які раніше працювали у лікувально-профілактичних закладах охорони здоров’я, період цієї роботи не зараховується для встановлення зазначеної надбавки.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII (зі змінами) робота в патологоанатомічних відділеннях закладів охорони здоров’я зараховується до стажу для призначення пенсій у подвійному розмірі.
З 1 січня 2004 року набув чинності Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV (далі — Закон № 1058), яким принцип забезпечення Пенсійного фонду без врахування персонального внеску, що діяв до 2004 року, замінено на страховий.
Згідно із Законом № 1058 замість трудового стажу при розрахунку пенсійної виплати ураховується страховий стаж.
Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов’язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 1 січня 2004 р.), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто у вашому випадку — у подвійному розмірі. Таким чином, до страхового стажу для обчислення розміру пенсії період роботи з 1993 року по 31 грудня 2003 року зараховується у подвійному розмірі, а період роботи з 1 січня 2004 року до теперішнього часу зараховується на загальних підставах, тобто в одинарному розмірі.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Порядок зарахування стажу роботи для встановлення розміру надбавки за вислугу років визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою державних і комунальних закладів охорони здоров’я» від 29 грудня 2009 р. № 1418 (далі — Порядок). Цим Порядком не передбачено зарахування періоду військової служби на медичних посадах військових частин України та СРСР до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років.
Зважаючи на вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII та Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. № 2232-XII, Міністерством охорони здоров’я України були підготовлені пропозиції щодо внесення змін до Порядку у частині зарахування до стажу роботи, що дає право на надбавку за вислугу років, періоду військової служби на посадах військових лікарів, провізорів, фармацевтів та середнього медичного складу у Збройних силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах України, СНД та СРСР.

Проект цієї постанови не погодило Міністерство фінансів України, проте МОЗ України знову готує зазначений проект постанови для подання на погодження до зацікавлених міністерств.

На запитання відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Згідно зі спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства охорони здоров’я України «Про внесення змін до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» від 3 лютого 2011 р. № 38/73, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21 лютого 2011 р. за № 213/18951 (далі — Наказ № 38/73, посадові оклади працівників галузі з 1 січня 2011 року визначаються, виходячи зі ставки працівника першого тарифного розряду — 613 грн. Для працівників, у яких посадові оклади менші, ніж розмір мінімальної заробітної плати, посадові оклади (тарифні ставки) встановлюються у штатному розписі на рівні мінімальної заробітної плати, тобто 941 грн.
Звертаємо увагу на те, що зазначеним наказом внесено зміни до пункту 2.2.2 щодо встановлення тарифного розряду для головних лікарів амбулаторій. Замість раніш встановленого 12 тарифного розряду посадові оклади головних лікарів амбулаторій, у тому числі й амбулаторій сімейної медицини — загальної практики, визначаються з 1 січня 2011 року по V групі з оплати праці за 14 тарифним розрядом за пунктом 2.2.1 наказу Мінпраці та МОЗ України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519.

Усі інші зміни, встановлені Наказом № 38/73, стосуються установ соціального захисту населення.

На запитання читачів відповідає Ольга Чернетенко, головний експерт з умов праці Державної експертизи умов праці Міністерства праці та соціальної політики України

Згідно з вимогами статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-XII право на пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими, із шкідливими і важкими умовами праці, за Списками № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць.
Тобто підставою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах є насамперед наявність професії чи посади в зазначених Списках, підтвердження шкідливих умов праці працівника безпосередньо на робочому місці результатами атестації робочих місць, Порядок проведення якої затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, та виконання робіт в умовах, передбачених відповідним Списком, протягом повного робочого дня.
Позицією 24-в розділу ХХІV «Охорона здоров’я та соціальна допомога» Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2004 р. № 1644), передбачені молодші медичні сестри, молодші медичні сестри з догляду за хворими, сестри-господині та молодші спеціалісти з медичною освітою, які безпосередньо обслуговують хворих у психіатричних (психоневрологічних) лікувально-профілактичних закладах (відділеннях), будинках дитини.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000 р. № 1489-III психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.

Отже, працівники, про яких йдеться у запитанні, можуть мати право на пенсію за віком на пільгових умовах за зазначеною вище позицією Списку № 2 у разі зайнятості повний робочий день безпосереднім обслуговуванням хворих, що має бути підтверджено результатами атестації робочих місць за умовами праці.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, затвердженими спільним наказом Міністерства охорони здоров’я і Міністерства праці та соціальної політики України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519 (далі — Наказ № 308/519), у додатку № 3 передбачено перелік закладів (підрозділів) та посад, робота на яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв’язку зі шкідливими та важкими умовами праці. Зокрема, цим переліком передбачено, що в лабораторіях право на 15-відсоткове підвищення посадових окладів мають ті з лікарів (незалежно від їх найменування), які працюють: з живим збудником інфекційних захворювань або хворими тваринами, з вірусами, які викликають захворювання; а також з хімічними речовинами, зарахованими до алергенів, що перелічені в додатку № 7 Наказу № 308/519.
Отже, якщо, лікар працює в бактеріологічній лабораторії лікарні з живими збудниками-інфекційних захворювань та з реактивами-алергенами, то він має право на підвищення посадового окладу за двома підставами, тобто на 30 відсотків.

При цьому варто врахувати, що конкретний перелік посад працівників, яким посадові оклади (тарифні ставки) підвищуються у зв’язку зі шкідливими і важкими умовами праці, затверджується керівником закладу, установи за погодженням з профспілковим комітетом залежно від функціональних обов’язків та обсягу роботи у шкідливих та важких умовах праці.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 р. № 1674 (далі — Постанова № 1674) були внесені зміни у додатки № 1 та № 2 постанови від 17 листопада 1997 р. № 1290, за якою встановлювались категорії працівників, що мали право на додаткові відпустки за особливий характер праці. Зокрема, у розділі «Охорона здоров’я» слова «персонал медичний середній та молодший» було замінено на слова «молодші спеціалісти з медичною освітою та молодші медичні сестри з догляду за хворими, молодші медичні сестри». Молодші спеціалісти з медичною освітою — це сучасна назва тих категорій працівників, яких ми раніше називали «середній медичний персонал». Молодші медичні сестри — це працівники, які не мають медичної освіти, але, як правило, пройшли спеціальні курси навчання та здобули це звання. Отже, ці категорії працівників і донині мають право на встановлення їм додаткової відпусти за особливий характер праці, як це було раніше.
Щодо таких посад працівників, як реєстратор медичний чи сестра-господарка (або господиня), які нині віднесено до технічних службовців, то вони не означені серед тих категорій працівників, які мають право на таку додаткову відпустку. Втім, медичні реєстратори архіву психоневрологічної установи мають право на додаткову відпустку тривалістю сім календарних днів.
З прийняттям Постанови № 1674 право на додаткову відпустку тривалістю сім календарних днів залишилося лише у молодших медичних сестер з догляду за хворими та молодших медичних сестер закладів охорони здоров’я, освіти, соціального захисту.
Виправити цю ситуацію можна шляхом звернень до Міністерства охорони здоров’я України, яке має право внести відповідну пропозицію і обґрунтування до Кабінету Міністрів України щодо внесення необхідних змін до Списків виробництва, робіт, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки за особливий характер праці.

На сьогодні надати додаткову відпустку медичним реєстраторам, сестрам-господаркам, дезінфекторам установ охорони здоров’я можна лише через колективний договір як надання додаткових пільг за рахунок власних, зароблених колективом коштів (бюджетні кошти використовувати не можна). Разом з тим, на практиці віднайти такі кошти дуже складно, адже використання додаткових, позабюджетних коштів, отриманих, наприклад, від оренди приміщень чи надання додаткових платних послуг, чітко регламентовано нормативними документами, і вони не передбачають їх використання на ці цілі.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Умовами оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення, що затверджені спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України від 5 жовтня 2005 р. № 308/519, справді передбачено, що заробітна плата з урахуванням підвищення посадового окладу за наявності кваліфікаційної категорії виплачується протягом п’яти років з дня затвердження наказом органу (закладу) охорони здоров’я рішення атестаційної комісії про присвоєння (підтвердження) цієї категорії. Особам, які бажають пройти атестацію на присвоєння (підтвердження) кваліфікаційної категорії і своєчасно подали необхідні документи до атестаційної комісії (не пізніше як за два місяці до закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації (переатестації), зазначена виплата здійснюється до винесення рішення атестаційної комісії про її підвищення (підтвердження) або відміну.
Разом з тим, у пункті 2.1 Положення про атестацію лікарів, затвердженого наказом МОЗ України «Про подальше удосконалення атестації лікарів» від 19 грудня 1997 р. № 359 (далі — Положення про атестацію лікарів), передбачено, що особи, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, та особи, які своєчасно не пройшли атестацію на кваліфікаційну категорію або яким відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) кваліфікаційної категорії, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності без попереднього проходження стажування у порядку, передбаченому наказом МОЗ України від 17 березня 1993 р. № 48. Проте ця норма не стосується лікарів з числа вагітних жінок та осіб, що перебувають у відпустці з догляду за дитиною згідно з чинним законодавством.
Зокрема, пунктом 1.10 Положення про атестацію лікарів передбачено, що атестація на присвоєння (підтвердження) атестаційної категорії проводиться за бажанням лікаря. Лікарі, які протягом року після закінчення п’ятирічного строку з моменту попередньої атестації не виявили бажання і не подали документи на чергову атестацію, крім випадків, передбачених пунктом 4.2 цього Положення, та лікарі, яким за рішенням атестаційної комісії відмовлено у присвоєнні (підтвердженні) другої кваліфікаційної категорії, підлягають атестації на визначення знань та практичних навиків з підтвердження звання «лікар-спеціаліст» після проходження стажування. Пункт 4.2 якраз і передбачає, що від чергової атестації на підтвердження атестаційної категорії звільняються вагітні жінки та особи, що перебувають у відпустці з догляду за дитиною, згідно з чинним законодавством. Термін їх чергової атестації, відповідно, переноситься.
Під чинним законодавством слід розуміти передусім Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП). Зокрема, статтею 179 КЗпП передбачено право жінки як на відпустку по вагітності та пологах загальною тривалістю 126 календарних днів (140 календарних днів — у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнених пологів), так і відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Слід визнати право жінки використати таку відпустку повністю (до досягнення дитиною трирічного віку) або частково. У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеному в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Наприклад, жінці лікарю-інфекціоністу в червні 2001 року була присвоєна перша кваліфікаційна категорія, але у лютому 2004 року їй була надана відпустка по вагітності і пологах, а згодом — по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, яку жінка використала повністю. Фактично атестаційна категорія для лікаря-інфекціоніста у такому разі діяла два роки та вісім місяців. Час перебування лікаря у відпустці по догляду за дитиною не враховується. Отже, після завершення відпустки по догляду за дитиною оплата її праці має здійснюватися як для лікаря, який має першу кваліфікаційну категорію. Радимо направити такого лікаря на курси підвищення кваліфікації з тим, щоб вона могла готувати звіт по роботі за спеціальністю за останні три роки роботи та подати до атестаційної комісії інші необхідні документи.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Статтею 32 Кодексу законів про працю України таке право передбачено за наявності згоди самого працівника. Отже, працівниця має написати заяву про переведення її на посаду молодшої медичної сестри на повну ставку, а керівник закладу — видати відповідний наказ. Разом з тим, беручи до уваги право жінки перебувати у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, працівниця має написати дві заяви: одну про переведення її на роботу на повну ставку, а другу — про продовження відпустки по догляду за дитиною. На час її відпустки на зазначену посаду можна прийняти іншого працівника, який працюватиме доти, доки у такої працівниці не закінчиться відпустка.

Слід врахувати, що у нашому випадку робота працівниці на 0,25 ставки реєстратора не вважається роботою за сумісництвом, бо на основній роботі вона працювала неповний робочий день і відповідно до цього отримувала неповний оклад (ставку), а також те, що оплата її праці на основній та іншій роботі не перевищувала повного окладу (ставки) за основним місцем роботи. Означені вимоги містяться у спільному наказі Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства юстиції України та Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 28 червня 1993 р. № 43.

На запитання читачів відповідає Тамара Маценко, головний спеціаліст департаменту з питань розвитку профспілкового руху Федерації профспілок України

Установи охорони здоров’я при встановленні штатного розпису застосовують штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я, які затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я від 23 лютого 2000 р. № 33 (далі — Наказ № 33). При цьому вищі за рівнем органи охорони здоров’я на підставі цих штатних нормативів затверджують штати підвідомчих закладів у межах штатної чисельності працівників, що склалась на початок планового року на відповідній території (сільська рада, місто, район, область).
За Наказом № 33 керівникам закладів охорони здоров’я надано право змінювати у разі виробничої потреби штати окремих структурних підрозділів або вводити посади, не передбачені штатними нормативами, за рахунок посад інших структурних підрозділів у межах фонду оплати праці, доведеного лімітними довідками на відповідний період. Але заміна посад працівників може здійснюватись лише в межах однієї категорії медичного (лікарі, фахівці з базовою та неповною вищою медичною освітою, молодший медичний персонал), фармацевтичного, адміністративно-управлінського персоналу, крім заступників керівників та господарсько-обслуговуючого персоналу. При цьому не допускається введення посад таких найменувань, що не передбачені чинними штатними нормативами лікувально-профілактичних закладів, а для лікарського персоналу, крім того, чинною номенклатурою лікарських посад.
Що стосується посади вихователя, то її може обіймати спеціаліст із середньою чи вищою педагогічною освітою, а посаду лікаря-психолога — спеціаліст із вищою медичною освітою. Практичний психолог — це, як правило, спеціаліст з вищою педагогічною освітою (іноді з неповною вищою педагогічною освітою). Цю норму слід враховувати при заміні назв посад, адже змінами до Наказу № 33 назву посади «психолог» не замінено на назву «лікар-психолог» або «практичний психолог» у зв’язку з некоректністю зазначених змін.
Саме з цих причин, керівник закладу охорони здоров’я не може замінити у штатному розписі посаду вихователя на посаду дитячого лікаря-психолога, але може замінити на посаду практичного психолога.

Крім того, варто взяти до уваги, що у педагогічного і медичного персоналу різні вимоги не тільки щодо рівня фахової освіти, а й щодо тривалості норм робочого часу, відпусток, оплати праці тощо, що також потрібно враховувати при формуванні фонду оплати праці закладу охорони здоров’я.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Право на пенсію за віком на пільгових умовах визначено статтею … Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.  № 1788-XII. Оформити пенсію за віком на пільгових умовах можуть працівники, які працюють у виробництвах, на роботах, за професіями та на посадах із шкідливими та важкими умовами праці, перелік яких подано у Списку № 2, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. № 36 (далі — Постанова № 36).
Згідно з підпунктом «е» пункту 24 Списку № 2 Постанови № 36 лікарі гнійних відділень мають право на пільгову пенсію за віком. Зазначена пенсія призначається за результатами атестації робочих місць, яка проводиться у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442.

Отже, якщо відділення називається «Отоларингологічне з гнійними ускладненнями», медичні працівники цього відділення, у тому числі й завідувач відділення, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) встановлено порядок надання щорічних відпусток.
Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на цьому підприємстві. Якщо відпустки надані працівникові до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, їх тривалість визначається пропорційно відпрацьованому часу, за винятком випадків, передбачених Законом про відпустки.
Разом з тим законодавством визначено випадки, коли працівникові може бути надана відпустка повної тривалості до закінчення шести місяців безперервної роботи. До таких випадків належать відпустки:
• жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;
• інвалідам;
• особам віком до вісімнадцяти років;
• чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
• особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення зі служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;
• сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
• працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах і бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;
• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;
• працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;
• батькам — вихователям дитячих будинків сімейного типу;
• в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.
За другий та наступні роки роботи щорічні відпустки можуть надаватися працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

На запитання читачів відповідає Лідія Гавриленко, головний спеціаліст із соціальних питань Центрального комітету профспілки працівників охорони здоров’я України

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки) тривалість щорічної основної відпустки становить 24 календарних дні незалежно від того, працює працівник на повну ставку чи на умовах неповного робочого дня.
Щорічні додаткові відпустки надаються працівникам згідно зі статтею 8 Закону про відпустки за списками виробництв, робіт, професій і посад, зайнятість у яких дає право на додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці. Списки виробництв, робіт, професій і посад, зайнятість працівників на яких дає право на щорічні додаткові відпустки із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 р. №1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2003 р. № 679).
Конкретна тривалість відпустки встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в умовах, що дають право на таку відпустку (наказ Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці» від 30 січня 1998 р. № 16).
У розрахунок часу, що дає право працівникові на додаткову відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників певних професій і посад. З цього випливає, що особи, які працюють на умовах неповного робочого дня (на 0,5 або 0,75 посади), у тому числі й за сумісництвом, мають право на щорічну додаткову відпустку, якщо ці посади, підрозділи або заклади включені до вищезазначених списків.
До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, зараховуються періоди роботи, передбачені статтею 9 Закону про відпустки:
• час фактичної роботи в шкідливих, важких умовах або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників певного виробництва, цеху, професії або посади;
• час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу в шкідливих, важких умовах та за особливий характер праці;

час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.